Козак сердега люлечку потягає,
У кобзу грає — виграває
Жалібно співає:
«Гей, братця, пани молодці,
Козаки Запорожці!
Де ви ся повертаєте.
Як ви ся маєте?
Чи до Січи-матери прибуваєте?
Чи до Січи-матери прибуваєте,
Чи Ляхів — ворогів киями покладаєте?
Чи Татар бусурманів малахаями, як череду, у полон заганяєте?
Колиб мені Бог поміг старі ноги розправляти,
За вами поспішати
Можеб що я здужав на останку віку вам заграти,
Голосно заспівати!
Нехай би моя кобза знала,
Що мене рука христіянська поховала!
. . . . . . . . . . . . . . . .
. . . . . . . . . . . . . . . .
А вже мені старенькому без кобзи пропадати:
Не зможу я по степах чваляти,
Будуть мене вовки-сіроманці зустрівати,
Будуть дідом за обідом коня мого заїдати.
Кобзож моя, дружино вірная,
Бандуро моя мальованая!
Деж мені тебе діти?
А чи в чистому степу спалити?
І попілець по вітру пустити?
А чи на могилі положити?
Нехай буйний вітер по степах пролітає,
Струни твої зачіпав,
Смутнесенько, жалібнесенько грає виграває,
То, може, подорожні козаки бігтимуть близенько,
Почують, що ти граєш жалібнесенько,
Привернуть до могили».
(Записав Афанасієв між Пирятином а Прилуками).
