Із Богуслава до Білої Церкви
їх у неволю забрали.
Ох, а деж ваші, панове молодці,
та воронії коні?
Ой, нашії коні в пана на припоні,
а самі ми в неволі!
Ох, а деж ваші, панове молодці,
та срібнії узди?
Ой, нашії узди в конях на занузді,
а самі ми у нужді!
Ох, а деж ваші, панове молодці,
та ясненькії списи?
Ой, нашії списи у пана у стрісі,
а самі ми у лісі!
Ох, а деж ваші, панове молодці,
гримкії рушниці?
Ой, наші рушниці в пана у світлиці,
а самі ми в темниці!
Ох, а деж ваші, панове молодці,
голубії жупани?
Ой, наші жупани поносили пани,
а самі ми пропали!
Ох, а деж ваші, панове молодці,
чоботи сапянці?
Ой, наші сапянці відібрали райці
та у неділеньку вранці!
Ох, пішлемо галку, ох пішлемо чорну,
а до Січи рибу їсти.
Ох, нехай донесе, ох нехай донесе
та до кошового вісти.
Ох, ужеж галці, ох ужеж чорній
та назад не вертаться:
Ох, ужеж нам, панове молодці,
із кошовим не видаться!
(Куліш «Записки о юж. Р.», I.)
