Сторінка:Струни. Антольоґія української поезії. Т. 2.djvu/81

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


МИХАЙЛО БАЧИНСЬКИЙ.

Син священника з галицького Поділля, гімназію кінчив у Бережанах, університет у Львові, на літературну ниву виступив 1887 року, друкуючи свої вірші у львівській „Зорі“. Згодом занятий душпастирською та громадянсько-політичною працею — замовк на шкоду української літератури.

 Література:Українська Муза“, стор. 689.


НЕПОГОДА..

Мрачна млава, темна хмара
 Небо покриває...
Не знать, чи то день, чи вечір — 
 Сонце не сіяє;
Не блещуться малі зірки
На небі ясненько,
Не огляда бліде личко
В ставку місяченько...
Мрака всюди розлягаєсь...
Землю оповила
В свої темні, непрозорі,
Широкії крила.
А дрібненький дощик кропить,
Туман налягає...
І тихенько з осикою
Вітер розмовляє,
Питається, чом замовкли
Веселі пташата,
Чом по воду до криниці
Не ідуть дівчата?
І осика дивується,
А віти берези
Хвилюються і з листочків
Кануть ясні слези.