руйнували ці майдани; про один такий похід відділу Січового війська для зруйнування цих старшинських підприємств і каже Биховця діяріуш.
Звідомлення Ів. Биховця малює нам справи дипломатичної й зовнішньої політики, що турбували р. 1704 український та російский уряди, зокрема татарську підтримку тієї частини поляків, що, разом з Любомірськими, допомагали Карлові XII.
Нарешті документ цікавий іще й самою особою його автора. Кар'єру лівобережного військового канцеляриста Івана Биховця малює в своїм досліді про „Псевдо-діяріуш Самійла Зорки“ проф. М. Петровський[1]. На жаль, найостанніша хронологічна вказівка про Биховця, яку знає М. Петровський, стосується до його участи в обранні Д. Многогрішного. Коли року 1649 (якщо ми ввесь час маємо діло з однією особою) ми знаходимо Івана Биховця в реєстрах Ніженського полку, то р. 1704 з нього мала бути вже похилого віку людина. Невідомо, яку посаду посідав він тепер: у своїм звідомленні він називає себе „слугою“ гетьмана; але не знати, чи це свідчить про належність його до гетьманових слуг-дворян, чи він ще й до того часу лишавсь військовим канцеляристом, чи з Биховця був під ті часи „знатний військовий товариш“, в яку рангу переходила одходячи з посад українська старшина.[2] З діяріуша видно, що Биховець був близька до гетьмана людина і що про це знали в Криму.
Постать Івана Биховця нам цікава й тим, що про нього згадує Сам. Величко. Вказуючи, як на своє джерело, на діяріуш С. Зорки — секретаря Б. Хмельницького, Величко твердить, що діяріуш цей „былъ въ товарища моего Силѣвестра Биховца, канцеляристи войскового. Его же отецъ, Іоанъ Биховецъ, при тогобочнихъ чигринских гетманах бѣ канцеляристомъ, и тамо тотъ Хмелницкого дѣяний діаріушъ, переписалъ билъ себѣ“[3]… М. Петровський не знає служби Івана Биховця на Правобережжі (вона могла бути після 1669 р. відколи він має останню звістку про Биховця), не знає й його сина Сильвестра.
Звичайно, що можна було б піднести гіпотетичну думку, що це Іван Биховець і є автор псевдо-діяріуша Зорки, що Величко, на якого нарікає проф. М. Петровський, сумлінно брав невірні інформації з фальсифікату Івана Биховця. Але таку думку я аж ніяк не міг-би зааргументувати й обоснувати. Документ, що його друкую, малює Биховця лиш як одного з українських дипломатичних агентів, що мав відрядження до Криму й залишив нам цікавий опис його.
- ↑ Записки Істор. Філол. Відділу В. У. А. Н., т. XVII, с. 165.
- ↑ Р. 1693, як видко з його судової справи з Олішевськими козаками, він був саме значний військовий товариш. Пачка № 1 копій з рукописів В. Модзалевського. Справа № 26.
- ↑ Літопис С. Величка с. 31.
