лування, куди входять назви царств турецького, грецького, македонського, вавилонського, єрусалимського, асирійського, олександрійського, вірменського, ба навіть „усього світу“, а також споріднення з богом та ще згадка про особливі відносини до мусулман і христіян. Найнезначніше місце в грамоті забирає коротка й енергійно висловлена султанська вимога, нехай запорозці піддадуться султанові з усеньким людом. Це коротчий ізвод, що його видав А. Попов („Изборн.“, 455), і знаходиться він у декількох рукописах, напр. в Анатоліївському збірнику кол. Казанської Духовної Академії. Подарував його р. 1916 до академічної бібліотеки останній ректор Академії єп. Анатолій Грисюк; л. 80)[1].
У другому ізводі число титулів збільшено. Додано „братъ солнца и луны“, „необыкновенный рыцарь“, „попечитель бога самого“. У другій частині додано вимогу, нехай вони його, султана, не турбують своїми наскоками. Другий ізвод подано в „Рус. Стар.“ 1872 (VI, 450), „Лѣтописи Екатеринославской Ученой Архивной Комиссіи“ VII та в Миколи Аркаса (248).
У другому ізводі зустрічаємо й імення султана, що ніби мав скласти тую грамоту. Це Махмет IV („Рус. Стар.“ VI, 450; „Лѣтоп. Екатериносл. Арх. Ком.“ VII. 113) або Ахмет III („Лѣтоп. Екатерин. Архивн. Комиссіи“ VII. 115).
Що-до хронологічної дати, то списки першого ізводу датуються звичайно 7 липня 1678 року. В списках другого ізводу позначено: 1680 року („Рус. Стар.“ VI, 450), а це підходить до часу панування Мехеммеда IV (1648–1687 р.), тільки-ж не Ахмеда III (1703–1720).
Нарешті, перший ізвод вирізняється ще й згадкою про м. Чигирин, куди султан пише свою грамоту.
Запорозький одпис дійшов до нас теж у двох ізводах. Обидва вони повні нестерпучої лайки на султанову адресу. Кожен титул його перекручено навиворіт і наділяється лайливим епітетом: «син турецького султана» обернулося в «син проклятого султана», із «цесаря вавилонського» зробилося «вавилонський кухар», з «короля олександрійського» «олександрійський свинопас», із «божого внука» «внук адов», то-що. На султанову вимогу нехай вони піддадуться, іде рішуча відповідь: не піддамося й битимемся з тобою.
Обидва ізводи цього документу мають одміну найперше в мові: слов'яно-руська в першому і українська в другому. Далі одміна полягає в тому, що другий ізвод поширшав, і це річ зрозуміла, бо він є відповідь на ширший текст султанового листа. Трапляється він у тих самих рукописах і списках, що й лист. Кожна теза султанського листа викликає
- ↑ Вперше використано цей цікавий збірник у статті „Вѣдомости Московскаго государства“ (1702 р ), — „Извѣстія Отдѣленія Русскаго Языка и Словесн. Рос. Академіи Наукъ“ 1918, I. II. Загальний зміст збірника, складеного за першої половини XVIII стол. — отакий: копії з російських курантів і „Вѣдомостей Московскаго Государства“ і друковані примірники цих журналів за різні роки, апокрифічне листування европейських імператорів, і нарешті скількись літературних оповіданнів.
