мінні в Москвою). За військову допомогу Україна зобов'язалася виплачувати Москві грошеву данину.
Москва дуже швидко порушила цю умову. Вона не тільки й на думці не мала допомогти українському народові в його боротьбі за свою незалежність, а навпаки, завзялася використати скрутне становище України, щоб знищити її, яко самостійну державу, а українські землі приєднати до себе.
Москва знала, що цілу Україну зразу приборкати вона не зможе, знала також і те, що народ український не зречеться боротьби за самостійність своєї держави, доки матиме власний уряд і власну армію. І через це свою програму поневолення України вона провадить в життя не зразу, а поволі.
Перше — що робить Москва — віддає Правобережну Україну Польші (Андрусівська Умова р. 1667);
друге — касує українську армію і уряд український, нищить українську інтелігенцію і вилюднює Україну.
Щоб забезпечити своє господарювання, «союзник» розташовує на Україні своїх салдатів, а українських козаків і селян жене в далекі походи, а як нема війни, то в Росію чи на Кавказ будувати фортеці, копати протоки (канали) та на инші роботи, часто-густо в маєтках російських генералів, аби були вони подалі від України[1].
Це і фізично і економічно знесилювало Україну. Оскільки вона була вилюдніла і зубожіла через 80 років після складення Переяславської Умови, свідчить почасти рапорт російського фельдмаршала Мініха цариці Ганні (р. 1735), в якому він, згадавши про те, що Україна, котра давала раніше без усякого напруження 100.000 війська, дала на війну з турками ледве 20.000 козаків, по більшості безкінних або на сухоребрих шкапах, писав: …«Казацкіе города опустошаются… а командующіе въ Украинѣ генералы заботятся только о приращеніи новозаложенныхъ слободъ своихъ. Казаки многими тысячами въ Польшу, къ запорожцамъ, татарамъ и туркамъ бѣгаютъ и противъ Россіи служатъ; а Украина, такая благословенная земля, опустошается… Ваше Величество! Благоволите генерала Ушакова или другого какого нибудь вѣрнаго человѣка, хотя бы на одинъ мѣсяцъ прислать въ Бахмутскую провинцію и Изюмскіе города. Онъ на тамошнее разореніе такъ же, какъ и я, безъ слезъ смотрѣть не будетъ, какъ не только дворы, но цѣлыя улицы и слободы давно впустѣ лежатъ»[2].
- ↑ По-над 300.000 українців було вжито російським урядом на непотрібні Україні роботи. Щось коло 100.000 калік повернулося додому, а останні пропали від тяжких умов праці та під батогами московських дозорців. Десятки тисяч українських козаків будували Петербург; дуже багато їх загинуло тоді у Фінських болотах, і коли кажуть, що царь Петро I збудував російську столицю на українських кістках, то це твердження має підстави.
- ↑ М. Драгоманів. «Політичні пісні Українського народу XVIII–XIX ст.» ч. I, розд. II, Женева, 1885 р. ст. 81–82 (у російського вченого С. Соловьова — «Исторія Россіи», т. XX, ст. 97–99).
