Перейти до вмісту

Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/10

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

мінні в Москвою). За військову допомогу Україна зобов'язалася виплачувати Москві грошеву данину.

Москва дуже швидко порушила цю умову. Вона не тільки й на думці не мала допомогти українському народові в його боротьбі за свою незалежність, а навпаки, завзялася використати скрутне становище України, щоб знищити її, яко самостійну державу, а українські землі приєднати до себе.

Москва знала, що цілу Україну зразу приборкати вона не зможе, знала також і те, що народ український не зречеться боротьби за самостійність своєї держави, доки матиме власний уряд і власну армію. І через це свою програму поневолення України вона провадить в життя не зразу, а поволі.

Перше — що робить Москва — віддає Правобережну Україну Польші (Андрусівська Умова р. 1667);

друге — касує українську армію і уряд український, нищить українську інтелігенцію і вилюднює Україну.

Щоб забезпечити своє господарювання, «союзник» розташовує на Україні своїх салдатів, а українських козаків і селян жене в далекі походи, а як нема війни, то в Росію чи на Кавказ будувати фортеці, копати протоки (канали) та на инші роботи, часто-густо в маєтках російських генералів, аби були вони подалі від України[1].

Це і фізично і економічно знесилювало Україну. Оскільки вона була вилюдніла і зубожіла через 80 років після складення Переяславської Умови, свідчить почасти рапорт російського фельдмаршала Мініха цариці Ганні (р. 1735), в якому він, згадавши про те, що Україна, котра давала раніше без усякого напруження 100.000 війська, дала на війну з турками ледве 20.000 козаків, по більшості безкінних або на сухоребрих шкапах, писав: …«Казацкіе города опустошаются… а командующіе въ Украинѣ генералы заботятся только о приращеніи новозаложенныхъ слободъ своихъ. Казаки многими тысячами въ Польшу, къ запорожцамъ, татарамъ и туркамъ бѣгаютъ и противъ Россіи служатъ; а Украина, такая благословенная земля, опустошается… Ваше Величество! Благоволите генерала Ушакова или другого какого нибудь вѣрнаго человѣка, хотя бы на одинъ мѣсяцъ прислать въ Бахмутскую провинцію и Изюмскіе города. Онъ на тамошнее разореніе такъ же, какъ и я, безъ слезъ смотрѣть не будетъ, какъ не только дворы, но цѣлыя улицы и слободы давно впустѣ лежатъ»[2].

 
  1. По-над 300.000 українців було вжито російським урядом на непотрібні Україні роботи. Щось коло 100.000 калік повернулося додому, а останні пропали від тяжких умов праці та під батогами московських дозорців. Десятки тисяч українських козаків будували Петербург; дуже багато їх загинуло тоді у Фінських болотах, і коли кажуть, що царь Петро I збудував російську столицю на українських кістках, то це твердження має підстави.
  2. М. Драгоманів. «Політичні пісні Українського народу XVIII–XIX ст.» ч. I, розд. II, Женева, 1885 р. ст. 81–82 (у російського вченого С. Соловьова — «Исторія Россіи», т. XX, ст. 97–99).