«Що ми? Чиї діти?
Яких батьків?»
Т. Шевченко.
Україна існувала віки, як самостійна держава. Але згодом, знесилена в боротьбі з ворогами — з яких чи не найлютішими були попередники князів та царів Московських, князі Суздальскі — вона стратила свою самостійність і увійшла в склад Литви (коло половини XIV віку), а пізніше Польші (р. 1569).
В половині XVII віку Україна визволилася з неволі польської і стала знову незалежною державою.
Гетьман Богдан Хмельницький, бажаючи придбати військового спільника[1] з метою боронити Україну від наскоків Польші, котра не хотіла зректися панування над Україною і над українським народом, а також від наїздів татар, складає з царем Московським Олексієм Михайловичем, так звану, Переяславську Умову (8 січня р. 1654)[2].
По Переяславській Умові Україна, входячи в спілку з Москвою, не губила своєї самостійности, а ставала лише під її протекторат (охорону). На чолі держави залишився вільно обраний Радою гетьман. Мала вона власні: армію, скарб, закони, суд, адміністрацію, школу, незалежну від Московського патріярха церкву, а також мала право безпосередніх зносин зо всіма державами, крім Туреччини та Польші (з останніми Україна могла входити в стосунки в порозу-
- ↑ В. Липинський. «Україна на переломі». Київ–Відень, 1920 р., ст. 27–30. М. С. Грушевський, «Ілюстрована історія України». Київ, 1919 р. ст. 312–316.
- ↑ Відомі російські вчені пр. Сергєєвіч («Лекціи и изслѣдованія по древней исторіи русскаго права»), і проф. барон Нольде («Очерки русскаго государственнаго права») кажуть, що формою своєю Переяславська Умова є міжнародньою умовою двох окремих, незалежних держав.
