проводирів, представників революційної демократії, що обіцяли майже те ж саме, але не кликали до чину, — і переходе до большевиків, які давали це все сьогодні, завтра, закликали йти й брати.
В Краю фактично настало двоєвладство або навіть скорше тривладство. Комітет і Краєвий Уряд, змагаючися між собою, власне кажучи, на центральний краєвиїй апарат влади ніякої уваги поки-що не звертали, і краєві (бувші обласні) установи продовжували функціонувати по-старому. По станицях станичні правління слухали лише наказів Краєвого Уряду, а завміраючі громадські комітети підлягали лише Обласному Комітетові. Міські самоврядування Краєвого Уряду не визнавали і тулилися до Комітету. Та й козацькі керуючі кола спочатку трималися якось мляво, нерішуче, залишаючися більше в межах інтересів «Войска», поки большевицький переворот не підштовхнув їх на більш рішучі кроки. В кінці жовтня Військове Правительство проголошує, що на території Кубані вся повнота державної влади належить лише йому, і що большевицької влади він не визнає.
Большевики Петроградом не обмежилися і почали скрізь захоплювати владу у свої руки. Ясно було, що дійде черга й до Кубані. Дійсно, петроградські большевики, довідавшися про те, що робиться на Кубані, і не бажаючи з одного боку, загубити Північний Кавказ, а з другого — вбачаючи в кубанських подіях народження «русской Вандеи» (можливо, що їм стали відомі пропозиції проводирів Південно-Східнього Союзу, що до усмирення Росії, хоча досить було й однієї спілки Кубані з Доном, де ген. Алексєєв почав організувати Добровольчу Армію), дали наказ своїй кубансько-чорноморській організації, а також закавказькій, захопити Кубань і ліквідувати Кубанський Краєвий Уряд[1].
Урядові треба було готуватися до зустрічі з ворогом. Щоб зробити йому опір треба було мати на своєму боці більшість населення, треба було об'єднати його навколо себе; треба було мати гроші, військо і добрий лад у Краю і нарешті, треба було взяти весь апарат керування в свої руки.
- ↑ Відозва 2-го Краєвого З'їзду Кавказької Армії, що відбувся в грудні місяці 1917 р. в Тифлісі, підписана Віл'ямовським — приватний катеринодарський землемір, якому судом було заборонено практику; згодом комісар по земельних справах в першому Кубанському большевицькому уряді — казала салдатам кавказької армії: «З'їзд визнав за вами право на зброю при залишенні вами Армії для оборони батьківщини від контр-революційної буржуазії з її помішниками — Каледіним — Донським Отаманом, Дутовим — Оренбургським і Філімоновим — Кубанським. Для керування просовуванням товаришів салдатів і для боротьби проти контр-революції на Північному Кавказі, на Кубані і в Закавказзі З'їзд обібрав Краєвий Совєт і Воєнно-революційний Комітет… Ви, товариші, всі повинні взяти участь в установленні совєтської влади. Провезти до дому зброю ви можете, посуваючися лише міцними відділами усих родів зброї, з обібраним командним складом. Хто не може (провезти), здавайте її радам, комітетам в Новоросійську, Туапсе, Сочі, Кримській і т. д., де є представники совєтської влади». (Денікин, цит. праця, т. II, ст. 184. Див. також Н. Вороновичъ «Между двухъ огней (записки зеленаго)», «Архивъ русской революціи». Т. VII ст. 59. 1922 р., Берлин).
