Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/158

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Після де-яких змін умова була підписана в такій редакції:

«Протоколъ Совѣщанія.

17 марта 1918 года въ станицѣ Новодмитріевской. На совѣщаніи присутствовали: Командующій Добровольческой Арміей Генералъ отъ инфантеріи Корниловъ, Генералъ отъ инфантеріи Алексѣевъ, Помощникъ Командующаго Добровольческой Арміей Генералъ лейтенантъ Деникинъ, генералъ отъ инфантеріи Эрдели, Начальникъ Штаба Добровольческой Арміи Генералъ Маіоръ Романовскій, Генералъ-Лейтенантъ Гулыга, Войсковой Атаманъ Кубанскаго Казачьяго Войска Полковникъ А. П. Филимоновъ, Предсѣдатель Кубанской Законодательной Рады Н. С. Рябоволъ, Товарищъ предсѣдателя Кубанской Законодательной Рады Султанъ Шахимъ Гирей, Предсѣдатель Кубанскаго Краевого Правительства Л. Л. Бычъ, Командующій Войсками Кубанскаго Края Генералъ Маіоръ Покровскій.

Постановили:

1. Въ виду прибытія Добровольческой Арміи въ Кубанскую область и осуществленія ею тѣхъ же задачъ, которыя поставлены Кубанскому правительственному отряду, для объединенія всѣхъ силъ и средствъ признается необходимымъ переходъ Кубанскаго правительственнаго отряда въ полное подчиненіе Генералу Корнилову, которому предоставляется право реорганизовать отрядъ, какъ это будетъ признано необходимымъ.

2. Законодательная Рада, Войсковое Правительство и Войсковой Атаманъ продолжаютъ свою дѣятельность, всемѣрно содѣйствуя военнымъ мѣропріятіямъ Командующаго Арміей.

3. Командующій Войсками Кубанскаго Края съ его начальникомъ Штаба отзываются въ составъ Правительства для дальнѣйшаго формированія Постоянной Кубанской Арміи.

Генералъ Корниловъ, Генералъ Алексѣевъ, Генералъ Деникинъ, Войсковой Атаманъ Полковникъ Филимоновь. Генералъ Эрдели. Ген. Маіоръ Романовскій. Ген. Маіоръ Покровскій. Г. Предсѣдатель Кубанскаго Правительства Бичъ. Предсѣдатель Кубанской Законодательной Рады Рябоволъ, Тов. пред. Законодат. Рады Султанъ Шахимъ Гирей»[1].

Безумовно, що обставини, серед яких складалася ця умова були надзвичайно важкі й фізично й морально. Гуркіт гарматних випалів, стрекотіння скорострілів — поганий акомпанімент для виконання всіх юридичних формальностей і тонкостей, але всеж-таки те повне нехтування правного боку справи, яке просвічує в кожному рядку «Протоколу», не може не зупинити на собі уваги всякого, хто серйозно зацікавився б історією взаємовідносин Добров. Армії і Кубані. Якщо це можна дарувати генералам, то ні в якім разі

    корисність триматися купи з Добров Армією, не лякається перспективи залишитися без неї, (з видатних донських військових пішов з Добров. Армією, після того, як донці на чолі зі своїм походним отаманом ген. Поповим подалися на схід, лише один А. П. Богаєвський, ген. «свиты Его Величества», бувший начальник штабу походного отамана всіх козацьких військ Вел. Князя Бориса Вол.), кубанське ж запопадливо поспішає під її високу руку, хоча Кубанський відділ був і більший від Донського (в останньому було 1.500 вояків, 5 гармат і 40 скорострілів).

  1. Серед кубанців весь час ходили чутки, що крім цієї писаної умови, була ще усна, якою Корнілов зобов'язався негайно після звільнення Катеринодару від большевиків, звести кубанські частини до купи в окрему Кубанську Армію, але в той час як одні діячі стверджують факт такої умови, другі заперечуюють.