і стріває їх оглушливим «ура». Про авторитет членів Ради свідчить такий випадок. Під час наскоку на Сосику в ст. Павловській було захоплено комісара однієї з сусідніх станиць. Член Ради від ст. Старо-Леушківської Ковган, що знав цього комісара за нешкодливого чоловіка, добився його звільнення з тим, щоб він провів його в рідну станицю; той погодився. Пройшло де-кілька день, і доля Ковгана почала вже турбувати. Коли ось він здоганяє вже на Дону й веде з собою 300 козаків — своїх станичників, що змобілізував іменем Отамана, Уряду й Ради[1].
Залишалося лише приступити до діла: взяти в свої руки керовництво рухом в середині Краю, надати йому плановість і приготовити сили для рішучого удару зовні в слушну хвилю.
Серед маси кубанців панували настрої, які були не дуже сприяючі намірам і планам Добр. Армії.
По-перше, ця маса не поділяла негативного відношення Добр. Армії до німців. Першим питанням, яке ставили своїм землякам повстанці, що прибували з Кубані, було: «Ну, що? Як у вас справа з німцями? Скоро вони прийдуть нам на поміч?»
По-друге, на Чорноморії, в якої переважно тікали козаки на Дон, чекали й бажали допомоги з боку України. Там ходили цілі легенди про висадку в Ахтарях гайдамаків, що прийшли визволяти Кубань від ворога; всіх охоплювала нетерплячка швидче побачити чубаті голови своїх збавителів.
Ці настрої, що приносили з рідних станиць в Єгорлицьку повстанці, захоплювали і урядовий відділ. Кубанське офіцерство отверто балакало про необхідність порозумітися в німцями (між иншим, від германофільських настроїв були не вільні й добровольчі офіцери, серед яких були особи, які самовільно їздили на розвідку в Ростов, де була ціла офіцерська германофільська організація на чолі з одним капітаном первопоходником).
Проводирі Добровольчої Армії все це бачили й знали і дуже нервувалися та хвилювалися.
Проста, здорова логіка повинна була підказати кубанцям, що допомога німців їм буде користніша, ніж союз з Добр. Армією, у якої немає ні гармат, ні набоїв, ні амуніції, ні всього того, що потрібно для війни, і що можна дістати в потрібній кількості у німців. Крім того, геть від Добр. Армії відштовхувало кубанців ще почуття кревного звязку з Україною, яке прокидалося в душі козаків чорноморців, а в останніх складався майже весь Кубанський відділ.
Цього особливо боялися генерали (ген. Марков не раз висловлював в балачках з добровольчими офіцерами побоювання, що кубанці залишать їх і підуть разом з українцями) і тому всіляко запобігали цій небезпеці. Утворювали зібрання офіцерів, на яких проводирі Добр. Армії виступали з докладами про неможливість співробітництва з німцями. Щоб легче заволодіти кубанцями й розпо-
- ↑ Кубанецъ, цит. праця, ст. 28, 38, 31, 39.
