Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/180

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

ряджатися ними, їх розщеплюють в масі як офіцерській, так і козацькій.

Безперечно, серед кубанців взагалі, і зосібна, серед офіцерства, були люде, які принципово співчували Добр. Армії і її ідеалам. Були серед офіцерів і такі, котрі хоч і не дуже любили її, але дивилися на неї всеж-таки, як на організацію, де свій брат офіцер знає і має своє місце, де авантюрник не сідає поки-що на шию строєвому офіцеру. Куб. Уряд і Рада своєю поведінкою з приводу призначення зайди Покровського командуючим кубанськими військами відштовхнули їх від себе, образили, і вони всі невдачі, в яких, може, Покровський і не був винний, ставили в рахунок Урядові й Раді (не любили вони й Філімонова і сміялися з нього, кажучи, що отаманську булаву возе Покровський). В тому, що люде цивільні чи напівцивільні (члени Уряду й Ради) брали иноді участь в розвязанні питань військового характеру та ще в умовах війни, вони вбачали глибоко ненормальне й згубне явище й гостро висловлювалися проти них.

Добровольці підхоплювали й роздмухували ворожі настрої ріжними байками про Уряд, про Раду. Не минули вони можливости використати й «генерала» Покровського. Після смерти Корнілова відношення добровольчих генералів до нього змінилося. Вони його приголубили, стали давати йому доручення, взагалі викохувати з нього слухняне знаряддя проти його попередніх добродіїв. Коли Куб. Уряд зажадав усунення Покровського від командування куб. частинами, обвинувачуючи його в розтраті військових сум під той час, як він був командуючим куб. військами, то Денікин відмовив, вважаючи обвинувачення «не досить обгрунтованим». Буйну, непостійну душу літуна генерали добре розгадали. Від кубанців він взяв усе, що можна було тоді взяти, до того ж виявилося, що де-які дари їх не безумовної вартости; наприклад, одержаний ним від них генеральський чин завдав йому чимало прикрости, поки був визнаний бувшим Верховним Головнокомандуючим і иншими не філімоновської продукції генералами. Краще служити там, де військова кар'єра більш певна; краще служити тому, хто може зараз більше дати хворому честолюбству — і Покровський робиться вірним виконавцем волі Добр. Армії серед кубанців, її слухняним, ревним агентом.

Як і у всякому середовищі, і серед кубанців знайшлися невірники й зрадники свого Краю, котрі пішли в прислужники до Покровського, допомагати йому на кубанській крові й кістках во славу Добр. Армії робити кар'єру. Не погидував посадою начальника штабу у «генерал-капітана» Покровського й полк. ген-штабу В. Г. Науменко. Проте в масі куб. офіцерство було зовсім не на боці Добр. Армії. Як свідчить Денікин[1], тільки «Отаман та Уряд трималися союзу з Армією, не бажаючи рискувати ним для нових комбінацій».

  1. Там же, ст. 204.