свідчив, що там «мазепинці» (теж «українофіли») складають лише 5% усього населення, тай ті підплачені німцями[1].
Дісталося було від старого генерала й Донщині за її самостійність з приводу доклада П. Макаренка про її державне будівництво; не забув він і про жидів згадати — большевізм, на його думку, був наслідком праці «всесвітнього жидівського кагалу» Не утримався був і від прямої погрози (що викликала надзвичайну своєю силою, мужністю й патосом відповідь М. С. Рябовола), а нарешті, кінчив улесливою заявою: «ми люде — військові, а ви, Рада й Уряд — політики, від яких ми чекаємо відповідних розважливих кроків».
Ці кроки було зроблено. На засіданнях Ради й Уряду опанувала така гадка:
«Законодавча Рада вже проголосила Кубанський Край державним формуванням — Кубанською Народньою Республікою. Але нема ніякої можливости говорити про утворення на Кубані самостійної держави. Тому на черзі стоїть питання про об'єднання з другими державними формуваннями Росії при умові тимчасового заховання незалежности нутрішнього управління й самоврядування на підставах, положених в основу декларації Краєвого Уряду, яку Законодавча Рада одноголосно ухвалила 28-1. 1918 р…
Для нас далеко не однаково, який державний устрій буде в Росії, частиною якої ми є. І ми будемо щасливі, коли південь Росії, а в тому числі Кубанський Край, стане підпорою для відбудування в Росії справедливої розумної влади, що відповідала б волі всього населення держави, виявленій майбутніми Всеросійськими Установчим Зборами. Для того, щоб прискорити цей процес, щоб допомогти виявитися там незалежній і вільній народній волі, нам треба утворити на півдні міцний і тривалий союз звільнених країв.
Такий союз мусить бути утворений шляхом об'єднання всіх державних формувань Росії, що борються з большевиками.
Багато з цих формувань, в цілях збереження свого краю від панування большевиків, війшли в згоду з Німеччиною.
Ми на такий шлях не станем і ніяких умов з німцями складати не будем, а розрахунки наші повинні будувати на самих собі і шукати підпори для нашої спільної з Добр. Армією боротьби тільки в населенні Кубані й Дону»[2].
2/15. травня Законодавча Рада ухвалила таку резолюцію:
- ↑ Не меншим ворогом України був і ген. Денікин, який ще в літі р. 1917, коли був головнокомандуючим південно-західнього фронту, суворо заборонив військовим будь-які зносини з Військовим Генеральним Комітетом (див. т. I, в. I, ст. 131), а в тій українізації 34 корпусу, яку провадив з наказу Верхов. Головнокомандуючого Корнілова ген. Скоропадський, вбачав страшний злочин.
- ↑ Кубанецъ, цит. праця, ст. 47.
