Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/187

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

Для цієї ціли необхідне продовження героїчної діяльности Добр. Армії, діючої в повній згоді з Куб. Урядом.

Беручи на увагу той факт, що оздоровлення й відбудова держави Російської неможливі без попереднього установлення ладу на півдні, Рада висловлює побажання, щоб Добр. Армія вкупі з кубанськими військами приступила в першу чергу до звільнення від Совєтської влади Куб. Краю.

2. З приводу питання про відносини до Австро-Германії в звязку з опануванням м. Ростова на Дону германськими військами, Рада вважає, що в цей час збройна боротьба з центральними державами уявляється недоцільною, але разом з тим гадає, що во ім'я свободи й незалежности Кубанського Краю необхідно вжити всіх заходів, щоб запобігти можливості посунення германської армії в межі краєвої території без згоди на те Кубанського Уряду.

3. Для успішної боротьби проти анархії й установлення загальних відносин з Україною й Германією необхідне повне єднання з Доном і иншими південними краями.

4. Для утворення союзних відносин з Доном, висвітлення цілей германського руху й визначення відносин з Україною — Рада вважає необхідним вирядити в Новочеркаськ, Ростов на Дону й Київ делегації, надавши їм відповідні уповноваження»[1].

Дуже обережне відношення до України й досить запопадливе до Добр. Армії, союз з якою вже тепер принципово вирішується. Може від цього рішення залежить і те протиріччя, яке кидається в вічі в цій резолюції. З одного боку, говориться про незалежність Кубані, а з другого — в установленні ладу на Кубані вбачається початок оздоровлення й відбудови Росії, чим саме й мотивується необхідність походу Добр. Армії в першу чергу на Кубань.

Можна гадати, що не обійшлося без впливу проводирів Добр. Армії та її приятеля отамана Філімонова (в кожному разі, як свідчить Денікин — т. III, ст. 139 — надсилка делегації викликала деякі побоювання і у Добр. Армії і у Отамана), і при обібранні делегації на Україну; кубанським українцям Рябоволу й Безкровному були протипоставлені російські патріоти Каплін та Скобцов, горцю Султан-Шахим-Гірею, котрий віддавав свої симпатії українцям — Омельченко Г., хоча й чорноморець, але гравший тоді на московській сопільці.

Побоювалися наближення до України не тільки добровольці, але й ура-козаки, вони боялися, як би Рябовол з Безкровним «не продали» Кубань, і один з проводирів їх І. Макаренко їде й собі слідком за делегацією до Київа.

Використовуючи незгоду між куб. офіцерством і Урядом та Радою, було зроблено ще один крок, щоб усунути небезпеку можливих неприємних рішень Ради й Уряду в справі взаємовідносин Кубані з Україною. Добровольці підказують Філімонову, котрий підтримував то одну, то другу сторону, що треба змінити конституцію, — поширити права Військового Отамана й обмежити права Законодавчої Ради й Уряду. Використовуючи постанову Ради про посилку делегації на Україну, Філімонов збірає 30-V в ст. Мечетинській

  1. Ген. А. С. Лукомскій. «Изъ воспоминаній». «Архивъ Русской Революціи», т. VI, Берлін, 1922 р., ст. 85.