Сторінка:Сулятицький П. Нариси з історії революції на Кубані. 1926.djvu/188

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

офіцерів, яким жаліється на своє безправіє, на те, що Рада й Уряд одняли у нього отаманські права. Але з цього нічого не вийшло. Вся справа обмежилась одинокими погрозами: «давно треба б їх перебити, переколоти»[1]; більшість офіцерства не підтримала. Одначе це вплинуло на Уряд. Як оповідає ген. Денікин»[2] — «Пізно вночі до нього прийшли цілком змішані Бич — голова Уряду і полк. Савицький — член Уряду по справах військових; вони заявили, що готові усунутися, якщо їх діяльність визнається шкодливою, але просили захистити їх від самосуду, до якого Отаман підштовхує офіцерство».

Неодностайність офіцерства значно ускладняла намічений державний переворот. Частина його могла отверто стати на бік Уряду і потягти за собою й козаків, а Уряд, спіраючися на них, міг, вважаючи себе вільним від всяких обовя'зків перед Добр. Армією, звернутися до німців і українців, що цілковито закривало шлях Добр. Ар. на Кубань. Зрозумівши це, Денікин тієї ж ночи пропонує листом Філімонову припинити акцію і «не ускладняти і без того серйозну кризу Добр. Армії» (потім Філімонов не раз жалівся: «Я хотів ще в Мечотці покінчить з Урядом і Радою, та ген. Денікин не дозволив»[3].

Делегацію Законодавчої Ради стрінули в Київі дуже тепло. Але тут вона побачила, що урядові українські кола зле поінформовані в кубанських справах і можливі взаємовідносини України й Кубані уявляють собі зовсім не вірно. Гетьман Скоропадський спочатку був не від того, щоб призначити на Кубань просто якогось генерал-губернатора. Відповідна інформація з боку делегації швидко усунула геть помилкові уявлення офіційних проводирів України, і ґрунт для обговорення можливих відносин було знайдено. Одні — представники Україн. Уряду — уявляли собі Кубань автономною, або хоча б і федеративною частиною України; другі — члени кубанської делегації — настоювали на федеративному звязку. Непримиримого розходження й суперечок по суті не було, й тому, незалежно від остаточного формального визначення форм співжиття України з Кубанщиною, не вимагаючи ніяких гарантій, Український Уряд тепер же, негайно давав кубанцям відповідну кількість гармат, набоїв, рушниць і обіцяв допомогу живою військовою силою (шляхом висадки десанту на Тамань). Лінєйським делегатам, Капліну та Скобцову, Київ прийшовся не до смаку, й вони поспішили повернутися на Дон, де повели серед кубанців агітацію проти спілкі з Україною й за союз з Добр. Армією.

Крім делегації Законодавчої Ради, прибула трохи пізніше до Київа ще одна делегація — безпосереднє з Кубані. Свідомі кубанські українці, що залишилися під большевиками, мали можливість добре спостерігати розвиток подій і відносин в Краю. Вони ясно ба-

  1. Г. Покровскій. «Деникинщина», ст. 27.
  2. Деникинъ, т. III, ст. 140.
  3. Деникинъ, т. III, ст. 141.