стей и племенъ Кавказа», т. XXII, 1897) каже що на Кубанщині асиміляція переселенців з Росії так посувається наперед, що важко відріжнити «великоросса отъ малоросса» (див. цит. праця Д-р. Рудницького).
Вірмени жили переважно по містах і тримали у своїх руках значну частину торгу та промисловости; греки відогравали велику ролю особливо в тютюновій промисловості. Молдаване, чехи й німці живуть селами (де-кілька сел) й хліборобствують.
Іногородні «корінні» — які утворили сільскі громади, та «некорінні» — які живуть по містах, користувалися загальними правами сільського та міського населення (значна меншість).
«Не-корінні» — що жили, головним чином, по станицях і часто-густо утворювали більше, ніж половину населення станиці, були в гіршому стані. Того тягара служби і громадських видатків, що лежали на козаках, ці іногородні, правда, не несли, але ж вони не мали ніякої своєї організації і тому залежали цілком від станичної адміністрації, в виборах котрої ніякої участи не брали. Безправність та неорганізованість «не-корінних» — половини населення Кубані — утворили ґрунт, на якому підчас Великої Революції повстав конфлікт між козаками та «іногородніми».
Військову службу всі іногородні несли на загальних підставах в російській армії.
«Горці», відомі під загальною назвою черкесів, складаються властиво в більшості з черкесів (колишні косоги — де-кілька племен)[1], карачаєвців та кабардинців. Всі ці народи, особливо в верхніх своїх верствах, мають де-яку домішку татар (напр., рід Султан-Гіреїв — нащадків Кримських ханів).
Під час ліквідації Росією незалежности гірських народів Кавказу коло 500.000 черкесів переселилося (шапсуги й убихи цілком, абадзехи і бжедухи наполовину) в Туреччину[2]. Це переселення (виїхала найсвідоміша й найактивніша частина народу) черкесів, і до нього знесилених семидесятирічною війною, цілком обезкровило.
Горці живуть в повітах: Катеринодарському (за Кубанню), Лабинському, Майкопському та Баталпашинському. Всі магометане. До р. 1917 військової служби цілком не несли. Мали аульне самоврядування і свій суд, що розбірав незначні позови та скарги по-між черкесами.
- ↑ Слово «черкес» виводять від: сер-кюш — по-перському — бунтівник, сер-кес — по-перському та турецькому — головоріз, шер-кес — по-турецькому та арабському — «той, хто порушає лад, закон» (цит. праця «Ф». «Черкесы, Казаки, Адехе», ст. 847).
- ↑ А. П. Берже. «Выселеніе горцевъ съ Кавказа». «Русская Старина». 1882 р. № 5 (т. XXXIII).
Е. Ковалевскій. «Очерки этнографіи Кавказа». «Вѣстникъ Европы». 1867 р. № 9.
