Потім військову землю поділили між станицями на юрти, а станичні громади стали давати козакам паї (наділи), і «хапатня» минулася. Нові переселенці з України — ще бажані гості, — землі вдосталь (пай до 30 десятин на душу, станиці мали ще й запасні землі), і всіх, хто приходив і хотів у козаки приписатися, станичні громади приймали.
Пізніше (в кінці 70 років минулого віку) почала вже почуватися де-яка «кіснота». Уже не всіх переселенців станичні громади приймають у козаки, а лише де-кого з них, бо… «й самим стає кісно». Новим переселенцям не забороняється осідатися, купувати в козаків городи, будувати хати, орендувати козацкі землі, господарити. Переселенці почувають себе добре, хоч їх уже й не приймають у козаки (цьому став перешкоджати російський уряд); земля ще дешева: за 12 карбованців можна купити десятину, за 5–10 коп. заарендувати.
Але з часом переселенців-хліборобів значно побільшується, а в звязку з цим росте і попит на землю. Орендні ціни підскакують вгору, і козаки (більшість з них учорашні переселенці), особливо ті, котрі самі орендували землю, починають почувати не аби-яку «кісноту» і нарікати на «іногородніх» (так «Областное Правленіе» починає називати переселенців, не принятих у козаки). І що більш піднімаються ціни на землю, то дужче росте невдоволення «нагородніми», «городовиками» (так переселенців починають називати козаки). Як і скрізь, на Кубані пани збувають потроху свої землі, городовики, головним чином хлібороби-українці, за допомогою поземельного банку, починають скуповувати їх.
Але панів тих в краю не багато, маєтки їх не такі вже великі, і тому продажньої землі обмаль. Пізніші переселенці мусять задовольнятися здебільшого орендою чи ремісництвом (переважно переселенці росіяне)[1].
В вісімдесятих роках переселенець перестає вважатися не тільки «братіком», а й «добрим чоловіком», і вже нікого з переселенців не приймають у козаки.
Переселенець — ще недавно бажаний гість — стає «городовиком», «нагороднім», «зайдою», «приблудою», «пришлецем», «мугирем», «гамселом», «боскою», «шушваллю». Козак з Полтавщини чи з Черні-
- ↑ Процес заселення Кубані іногородніми один з сучасників його малює так: «Сперва появились тавричане, гоня передъ собой десятокъ другой овецъ: Мазаевы, Николенки, Петренки и многіе другіе… Потомъ появились землеробы хохлы на своихъ скрипучихъ, не окованныхъ арбахъ, запряженныхъ рослыми волами, а потомъ и наши земляки на своихъ заморенныхъ клячахъ… Лучше всѣхъ сжились съ новыми условіями степенные домовитые хохлы и вскорѣ зажили прочно и богато. Многихъ изъ «россійскихъ», т. е. чисто русскихъ, погубила страсть къ бродяжничеству… Они въ концѣ концовъ шли или въ батраки къ хохламъ, или возвращались въ конецъ разоренными домой съ вѣчнымъ своимъ припѣвомъ: «курицу негдѣ выпустить, тѣсно стало». (Баронъ Н. Врангель. «Воспоминанія (Отъ крѣпостного права до большевиковъ)». Берлін, 1924 р., ст. 130).
