Проводирі — станичні отамани, учителі, фершала, станичні кооператори, більш-менш освічені хлібороби — в більшості прихильники зрівняння в правах городовиків з козаками. Вони зуміли вже полагодити відносини між ними в кооперації. Десять-двацять років спокійної праці утворять ґрунт для цілковитого скасування «городовицького» стану.
Населення Кубані під проводом козацьких проводирів, може й спотикаючись, а йде вперед по шляху поступу. Лабети російського централізму не мають уже сили стримати поривання його до поліпшення свого добробуту, до утворення умов культурного життя. «Областное Правленіе» — далека від життя, чужа російська бюрократична установа, існує вже лише в ролі свідка пробудження народу та регістратора його здобутків. Десять-двацять років спокійного життя, і козаки — здатні в інтересах громадських на великі жертви — визнають, що дім городовиків — Кубань, а об'єднане населення — кремезне фізично і талановите духово — спроможеться на проводирів, котрі виведуть багатий і прекрасний край з становища російської колонії[1].
Але одну болячку проводирі лікувати не беруться — це знищення темряви народа. Офіційна російська школа їх не задовольняє («Доки хлопець у школі, доти й грамотний, а кінчив курс, — два-три роки минуло, — тільки й уміє… розписатися…»).
Проводирі бачуть, як козак позіхає, коли вчитель на «народном чтеніи» читає «о 1812 годѣ», як козак куняє на народній виставі, коли гурток аматорів з учителів-росіян виставляє незрозумілу для народа п'єсу Островського «Лѣсъ», але в справі освіти вони — піші. Тисячі інтелігентів з Росії приставлені до населення, і ці фаховці «образовують» його, запаморочують і козацькі й городовицькі голови.
Населення позбавлене і політичного виховання. Покинуте своєю інтелігенцією, виховане на «словесності», обдурене й затуркане воно поволі поділяється на великі, ворогуючі між собою табори, які уявляють з себе добрий ґрунт для провадження тих чи инших експериментів першого-ліпшого демагога.
Кубань політичних партій не має.
«За лакомство нещасне» (землі, дворянство, чини та ордена) козацька інтелігенція запродалася і покинула свій народ «ожидать обѣтованія Отча свыше». Ні козаки ні городовики не витворили національно свідомих проводирів, котрі розуміли б, що Кубань знайде свій порятунок лише тоді, коли відірветься від Росії, і тому,
- ↑ Про те, як розвивалася Кубань, один з спостережників каже таке: «То, что порою приходилось видѣть на Кубани, скорѣе было похоже на Америку, чѣмъ на безпросыпно спящую Россію», і свідчить, що російський уряд не допомогав цьому розквіту краю, а навпаки, вигадував заходи, які знищили б те, що було досягнуто. (Цит. праця бар. Н. Врангеля, ст. 130–131).
