коли прийшов «слушний час», на чолі козаків змогли стати духовні діти російської інтелігенції — «образовані» козаки, а на чолі городовиків — представники російської інтелігенції та російської революційної демократії.
Ці проводирі не могли дбати про об'єднання козаків в городовиками. І тім і другим було очевидно, що злиття козаків з городовиками спричиниться до утворення ґрунту, на якому виникне жахлива для їх думка про необхідність якогось об'єднання земель, заселених українським народом. Україна об'єднана, Україна Соборна — це найбільше страховище, яке тільки можуть уявити представники російської інтелігенції і російської революційної демократії та їх духовні діти «образовані» козаки.
І ті й другі все зробили, щоб ще дужче роз'єднати козаків та городовиків та поглибити прірву між ними, викопану російським урядом.
«Образовані» козаки, забувши про «общечеловѣческіе интересы», написали на своєму прапорі: козак — «слуга» тому, хто збереже козацкі привілеї, а хто він буде — чи царь чи президент російський — це однаково. Затямивши, як перші Чорноморці на Кубані намагалися відгородитися від Півночи[1], вони повели кубанське козацтво до об'єднання не з українським народом, а з російськими козаками: донцями, оренбуржцями, астраханцями, амурцями, забайкальцями, приморцями, акмолинцями, семипалатинцями, семиріченцями, уральцями («Общеказачій Союз», а пізніше «Юго-Восточный Союз») в метою оборонитися спільними силами від «внутренняго врага» — від городовика (на землях кожного козацького війська маються свої «городовики», а на Дону — переважно українці).
В той же час представники російської інтелігенції та російської революційної демократії піклувалися про городовиків. Вони дбали, щоб «Кубанская Область» лишилася в межах «Единой Недѣлимой Россіи», обіцяючи, що вона матиме демократичну самоуправу («земство»), що козаки й городовики стануть «гражданами», а до того городовикам «Всероссійское Учредительное Собраніе» і землю дасть.
Вогник національної свідомости принесли були на Кубань проводирі Чорноморців — старшина військова. Здавалося, що вогник той при тяжких умовах життя перших переселенців вгасне цілком, але Яків Кухаренко озвався «Чорноморським побутом».
Коли Мова-Лиманський проспівав був «Старим гніздом і молодими птахами» вічну і недобру пам'ять зрадливій козацкій старшині військовій, здавалося, що українське козацтво на Кубанщині, покинуте своєю інтелігенцією, цілком обмосковиться, але під час революції вогник свідомости знову блимнув.
- ↑ Про це яскраво свідчив герб єйської округи, — «казакь при границѣ единовѣрцевъ съ ружьемъ на караулѣ стоящій», так малює його «Порядокъ общей пользы», § 8. Див. цит. «Записка» Барилки і Кіяшка, ст. 55.
