«Москалики, соколики!
Поїли ви наші волики,
А коли вернете здорові,
Поїсте й останні корови».
Народня пісня[1].
ОБЛАСНИЙ КОМІТЕТ І ВІЙСЬКОВЕ ПРАВИТЕЛЬСТВО.
Передреволюційні настрої на Кубані. Під кінець третього року Великої Європейської війни більшість громадян Кубані, здатних тримати зброю, мобілізована. Козацтво дає 37 полків кінноти, 22 батальона пластунів, 9 батарей та 37 сотень по-за полками. Городовики, мобілізовані майже в такій же кількості, як і козаки, розпорошені по салдатських частинах російської армії.
І козаки і городовики на війну ідуть спокійно.
Козаки — славні вояки, і козацькі полки й батальони перевозяться з фронта на фронт, щоб затулити ту чи иншу дірку, щоб забезпечити успіх тієї чи иншої операції.
Та, хоч козаки перебувають і далеко від Кубані, а станиця завше знає, де стоїть полк, батальон чи батарея, в склад яких входять її козаки. Станичні громади з напруженою увагою стежать за подіями на фронті, спокійно стрівають вісті і про перемоги і про поразки, — козаки знають, що то є війна — і роблять все, що тільки можуть, щоб підтримати дух козаків-вояків та полегшити їх становище. Громади піклуються про добробут відсутніх козаків. Громади виявили не аби-який хист в стараннях своїх зберегти козацьке господарство і досягли того, що в перші три роки війни засівалася майже таж площа, і збіралася майже та ж кількість хліба, що й до війни. Громади посилають на фронт уповноважених одвідати козаків, сказати їм, що дома в їх і зорано і посіяно, подати їм на
- ↑ М. Драгоманів. «Політичні пісні Українського народу XVIII–XIX ст.» ч. I, розділ другий. Женева, 1885 р. ст. 171.