про комісію для козацьких справ він згадав у «примѣчаніи», вони ніби заспокоїлися, коли ця комісія при Обласному Комітеті з волі Військової Ради стала зватися Військовим Правительством. А Військове Правительство — цей випадковий плід випадково ображеного почуття станової гідности — задовольнилося становищем доглядача за військовим добром і було певне, що воно і догляне і встереже.
Козацькі проводирі не відчули настроїв козацтва, які несподівано виявилися після народження Військової Ради і Військового Правительства.
Козацькі проводирі й не лагодилися братися за влаштування життя цілої Кубані. Вони дбали про «Войско». Вони гадали, що на Кубані й надалі мусять бути козаки й городовики, що козацтво повинно зберегти військову шкаралупу, станові привілеї, придбати від Революції свою військову самоуправу, і були не від того, щоб поступитися становим гонором і надати право на участь у військовій самоуправі і городовикам, але… тільки «корінним».
Не Край, а «Войско», не інтереси населення цілої Кубані, а інтереси «Кубанскаго Казачьяго Войска» цікавили проводирів козацьких; не про долю Кубані, а про збереження козацьких привілеїв побивалися вони.
І тому Військове Правительство почувало себе цілком добре, леребравши на себе функції комісії по козацьких справах при Обласному Виконавчому Комітеті, в складі якого було сім членів Правительства.
А городовицькі проводирі були далекі від думки братися за влаштування життя Кубані не по російському «ранжіру». Вони гадали, що в «Кубанской Области» мусять бути «граждане-казаки» і «граждане-иногородніе», що перші повинні дати другим (як «иногородним») землю, а ті й другі повинні разом взяти від Революції безстанову демократичну самоуправу (земство). Городовицькі проводирі вірили в можливість введення на Кубані безстанової демократичної самоуправи в той час, коли існують стани, коли «граждане-казаки» живуть організовано громадами і мають землі, ліси, води й инші громадські і військові добра та капітали, а «граждане-иногородніе», в значній їх більшості приписані до губерній, в яких родилися чи вони чи їх батьки та діди, живуть на Кубані розпорошеною юрбою і нічого не мають. Щоб досягти цього, вони були не від того, щоб ліквідувати стани через знищення козацтва (розкозачення).
Народження Військової Ради не внесло яких-будь змін у зазначені настрої і наміри проводирів. Городовицьким проводирям ця козацька установа прийшлася не до смаку, бо від назви її — «Рада» відгонило чимсь «не русскимъ» (в складі Обласного Комітету між представниками городовицького населення, здається, був лише один свідомий українець П. С. Синицький), але тому, що члени Військового Правительства входили в склад Обл. Комітету, а саме Правительство досить лояльно ставилося до нього, вони спокійно дивилися
