жливо, - це є тривожний симптом, що все-ж редакторові не так уже й боляче ріже вухо той чи иньший поширений русизм, до якого люди моїх традицій звикнути, на щастя, ніяк не можуть. Прикро, що не ріже вухо у Києві так само сильно, як у Львові… У висиланні 15го травня 2000го року слушно пропаґувалася проста форма ступенювання прикметників у противагу до складеної форми, яка єдина тільки і вживається в мові ро́сийській: сильний, сильніший, найсильніший у противагу до більш сильний, найбільш (рос. самый) сильний. Далі наводилася цитата з книги Антоненка-Давидовича „Як ми говоримо": „«са́мі передові райони області ще не закінчили збирання врожаю»… куди природніше звучить по-українському: «найпередовіші райони»". Не маю нічого проти слова „найпередовіші". Але мене в поданій вище цитаті тне в обидва вуха слово „са́мі". Чи від браку часу, чи від втоми, чи, - що було-б найприкріше, - від хибної призвичаєности до совєто-кацапщини, редактор висилання не загострює уваги на цьому ро́сийському стилі, - „са́мі". Підкреслює перевагу простої форми над складеною, але не наголошує, що українська складена форма (найбільш передові) відрізняється від ро́сийської (самые передовые). Редактора не ріже в вухо, зате слухача, в моїй особі, вразило сильно. Так сильно, що не полінувався узяти до рук книгу і віднайти вказане місце. І що-ж? Не розчарував мене Антоненко-Давидович! У висиланні цитату було обірвано. Вже на наступній сторінці (стор. 74, видання 1994го року) читаємо: „слово са́мий як допоміжне для творення найвищого ступеня порівняння часом трапляється в класичній літературі… Однак уживати цієї форми не варто… Якщо треба надати щонайбільшої міри певній ознаці, то до найвищого ступеня порівняння додають частки що або як: «він - щонайстаріший над усіма»." Власне цей останній коментар Антоненка-Давидовича чомусь не помістився у приділений висиланню час. Тому уважний слухач міг дійти висновку, що вживання слова „са́мий", як такого, не критикується. Що мене й обурило. Чи у Києві серед мовників панують иньші смаки, чи просто забракло часу у програмі, а чи самому редакторові від слова „са́мий" вухо ніяк не в'яне, - так чи сяк, критикуючи одне зловживання, мимоволі узаконили други́й блуд. Більше уваги, друзі!
За повчальний приклад витіснення українських стереотипів з мовного середовища київської богеми можна взяти, для систематичного дослідження, висилання „У ніч на суботу". Гарне личко в Олени Роміної. Самого мене дрижаки хапають, як починає очима дрібно моргати. Та й намагається, що там казати, по--
