люються, скажімо, на українській Сумщині, а не в покоях київських перекинчиків: „ми з вами глядітимемо (або оглянемо) чудову кінострічку", замість неодмінного штампу „подивимось фільм". Старанний, освічений, начитаний, культурний та прихильно до української мови налаштований редактор „Поступу" міг-би задуматись перед тим, як пускати до друку великими грубими літерами заголовок „Ви львівське телебачення дивитесь?" (14го - 20го червня 2001го року, число 90). Можна було чемніше запитати, скажімо, так: „Чи Ви оглядаєте львівську телевізію?". Коли декілька років тому тодішній міністр п. Кулик приїжджав до Львова, аби донести до галичан головну засаду мовної політики міністерства інформації (гляди епіґраф), він так і звернувся до глядачів: „ви нас дивитесь". Мене охопив приступ неконтрольованого реготу, спровокованого вульгарними еротично-садистськими асоціяціями власної, зіпсованої радянським вихованням, підсвідомости, на тему єдиного найбільш поширеного і граматично правильного продовження фрази „я вас…". А можна було висловитись простіше -„ви нас бачите". То я кинувся було до телефонного пуделка, аби підтвердити п-ви Міністрови, що я його разом з ведунами, ведунихами, та иньшими високими гостями, не лиш зрю та оглядаю, але й бачу все те мовне барахло, що у них є всередині, і що вони винні є мені грошової компенсації за замах на мою фізіологію, бо мене від їх мовлення знудило просто на давно не пастовану підлогу. Але висилання відбувалось „у прямому ефірі", котрий, як звичайно на українській телевізії, є не лиш „прямим", але і напівпровідним: я від їх телефону чув „пі-пі-пі", а пан Міністер від мого - не чув ніц. Від тої десперацької потуги з'явився задум свої враження викласти на папері. Що здійснюю аж нині, коли вже і п. Міністер не є міністром, і Рада перестала бути „Надзірною" - нема на кого позивати. Українець (маю надію, що ним я є), ві́домо, - не так людина лінива, як повільна…
Без найменшої критики особистостей, хотів я лиш показати, як глибоко в нашій підсвідомості (а часом - і усвідомлено!) вкоренився КОНФОРМІЗМ, потяг до оправдання апріорного безсилля. Я погоджуюся, що в ситуації, коли 99% Українців, якщо не смотрят, то дивляться телевізор, а лише 1% його оглядає, воюва-
