справжній інтернаціоналізм може бути закладений лише на націоналізмі, вільному од шовінізму" (в книзі: Дж. Неру, «Взгляд на всемирную историю»).
Брак відчуття націоналістичного призначення в людей ніяких компенсується переважанням гедоністичних мотивів у їх житті. Особини, що безповоротно запродали сакральне начало людини у своїх душах диявольському потягу до інтернаціонального гедонізму, легко сягають багнистих глибин яничарства, набути здатности поливати болотом і гнітити космополітичним чоботом міт національної ідеї. Ницим мав-би буть і народ, що гостить зайд, які топчуть стяг його призначення. Стяг національного міту є символом єдности і прощення, символом спадковости, змінювати якого не дано. На ньому кров патріотів та ворогів, праведних і блудних, сльози сиріт і вдів, він є: надія вічної мети; коротка мить свободи. У нього мати загортає серце немовляти, і вийняти їх можна тільки разом. Це -стяг націоналізму. Він означає: віру у збереження та утвердження в морі людскости також і рідної нації; віру в спеціяльну (не вищу і не виключну, але неповторну) конкретну її ролю в історії цивілізації, - ролю, яку не може виконати жодна иньша нація з тієї простої причини, що иньші нації виконують иньші ролі; переконання в тім, що дане специфічне історичне місце (яким-би мізерним воно не виглядало для когось стороннього) призначене Творцем саме для даної нації, і саме в цьому місці в конкретну історичну мить повинен втілитися дух нації у плоть власної державности - перед тим, як увійти до царства рівних.
Націоналізм є благо. Так виглядає справа на нинішній час. А кому цікаво, як трактувалося поняття націоналізму ще перед Першою світовою війною, зауважу, що „борцем во ім'я торжества найвищих ідеалів справжнього націоналізму" вважали Івана Франка такі світочі української громадсько-політичної думки та культури, як Антонович, Леся Українка, Лисенко, Старицький, Нечуй-Левицький, і ще десятки високих діячів (повний текст Вітального листа 1898го року гляди в газеті „Просвіта", число 19 за жовтень 1990го року). Тому особливо прикро було чути в телевізорі, десь у червні 2000го року, про „якийсь вузький націоналізм" (це Франко з десятками томів його творів є вузький!) - з уст молодого випускника, правдоподібно, ватиканської школи, при нагоді ювілейних урочистостей, присвячених 135й річниці народження митрополита Андрея Шептицького. Так, правда, що Митрополит був безумовно „вільний від якогось вузького націоналіз-
