му". Але другою правдою є те, що коли чийсь світогляд є настільки вузьким, як у нинішньої галицької „інтеліґенції", то йому далеко до націоналізму. Націоналізм не може бути „вузьким", зате він мусить бути самовідданим. Націоналіст повинен дуже добре орієнтуватися в перевагах, здобутках, історичних чинах иньших народів та культур, щоб усвідомити те місце, яке призначене йому самому. На одміну від космополіта. Який не має свого місця. Церква, яка стільки страждала в ім'я українського Бога і українського націоналізму, могла-би про такі речі пам'ятати… замість вішати таблички з англо- і польсько- мовними написами при вході до головного собору Української національної віри. Відчуття нестерпного душевного болю зрадженого батьками сироти переслідує мене тим частіше, чим частішають спостереження, що моя Церква одвернулась од українського націоналізму.
Є одна така проблема, що при великій кількості розумних статей різних авторів, які одностайно і правильно (на мій приватний погляд) оцінюють стан українського суспільства і причини цього стану, не знаходимо відповіді на запитання: якщо ми знаємо, що є зле і хто це „зле" витворяє, - то чому не лікуємось?! І ось тут зачинається те, що можна-би назвати шизофренічним роздвоєнням суспільної психіки. Йдеться про дуже просту річ: про впоєне, стараннями української, переважно галицької, інтеліґенції, до свідомости українського загалу переконання, що обстоювати рідне право коштом кривди неприятеля - є гріх. Великий обман, який з'інтернаціоналізована думка европейського истеблішменту лукаво накидає окупованому українському суспільству. Жоден нарід, жодне суспільство в подібні речі не вірить, хоча пофарисейськи їх проповідують усі „цивілізовані" держави. Єдиним, хто щиро підставляє щоку для чергового ляпаса, є щирий Українець.
Гляньмо ближче. Історія людства, при пильному розгляді, - це є наука про здібність одних народів шляхом неправди і кривди одібрати життєвий простір (інформаційний, економічний, ґеоґрафічний) у други́х. Иньшими словами - наука про пошук суперника. Бо без суперника вироджується і гине кожен рід. Людина не має суперників в природі. Тому нація їх шукає серед подібних собі. Властивість людського роду ділитись на ґрупи і ворогувати задля конкуренції може бути виведена теоретично, як необхідна для самого існування. Але потреба в цьому теоретичному доведенні відпадає одразу при першому погляді на нинішню, найбільш „цивілізовану" історію. Такі поняття, як толєранція, справедливість, терпимість, людське право, і багато подібних, є надзвичайно
