Відступ: причитання та слези
Замість барабанів Ваґнера і запорізьких бойових бубнів лунає завивання чорнобильських оплакувальниць. Якась пошесть… Мода на квиління… З'являється ціла катеґорія плаксиво-„патріотичних" естрадних пісень з ідеологією на зразок „ми маємо шанс". На цілком незлому виконавському рівні, гарними віршами, щоправда, покладеними на вкрай тужливу мелодію, співак оспівує… рани. Скаржиться на стан і мови, і народу, і ще Бог-зна, яких „негараздів". Оплакує кривди, розповідає, як нас катували, до печер заганяли, як від чужої навали церкви палали, щось-там мимрить про могили, про зболені душі, які страждають і болять („Моя Україна"), молиться до Бозі, аби заощадила подальших випробувань, укріпила понівечені ті самі душі, трепече від страху, що Україна змарнує послідній „шанс". В унісон до заклинання: „Хай біда Україну мине…" („Берегиня"). Все це нагадує похоронну молитву жертовного ягняти. Пропаґується відчуття тривоги, настрій якоїсь калічної екзистенції типу „живий труп". Відпадає найменше бажання тут жити, хочеться мерщій кудись утікати… Подібне поширення туги та безнадії (ще гірше - безвладно-пасивної останньої надії) заслуговує на щедре фінансування з кишені антиукраїнських сил і, без сумніву, його одержує. Не всілякі-там шовіністичні візити мера Москви до українського Севастополя, які швидко забуваються, а саме тиха, але щоденна невтомна пропаґанда жалю, непевности, бездіяльних необґрунтованих сподівань на те, що лихо обмине стороною, - ось що творить надійну основу солодкої „злагоди". Злагоди кролика з удавом. Безвладного, убогого і дезорієнтованого Українця - з багатим, впевненим і розумним Інтером. Як за помахом чарівної палички, щезли з естради пісні УПА, стрілецькі, козацькі. Ніхто не бажає експлуатувати в кінематоґрафі ні тематики української партизанки, ні Крут, ні психологічної драми українського Опору в московських таборах, в підпіллі. Скажімо, на траґедії Калнишевського чи Полуботка можна збудувати повноцінний мітичний „трилер". А де українсько-протимосковський „Ogniem i mieczem"? Хіба-ж не стояв Сагайдачний під Москвою, хіба не погуляв Виговський під Конотопом? Якісь спроби робилися, але на рівні аматорському, і, здається мені, непотрібно закуті в рамки документалізму. Тим часом, йдеться про художню продукцію. Ви маєте тему, ви маєте факти мук, героїзму, психологічної драми, факти шляхетности і зради, тяжкого вибору між честю повстанця і позірною безплідністю самопожертви, між життям товаришів і долею сім'ї, між болем катувань і легкою смертю зломле-
