вич заходився, на прикладі поведінки пана Разумкова, пропаґувати такий життєво-політичний принцип, що, мовляв, підкреслено розмовляючи ро́сийською мовою, можна більшого добитися у своїх починаннях на високому рівні (я так розумію, при переговорах з русскоязычными сильними світу цього). Якщо так, то саме́ напрошується природне питання: навіщо взагалі утруднювати себе залишковим баластом рудиментарного володіння рідною українською мовою? Хіба, щоб сваритись поміж собою в так-званих „націонал-демократичних" колах. Якщо для успіху моєї справи я повинен з дипломатом Ро́сії розмовляти його мовою, з українським (але русскоязычным) ділком чи підприємцем - переходити на його мову, з українським впливовим політиком розмовляти впливовою ро́сийською, - навіщо мені українська мова в принципі? Якщо я змушений до подібних викрутасів вдаватися „задля української державности", - навіщо мені ця русскоязычна державність у рідній не своїй землі? Щоб, переставши бути рабом в Совєтській Ро́сії (СССР), залишитись лайном у ро́сийській Україні?!
Дуже підступною є пропаґанда космополітизму - під вивіскою ніби-то українських висилань, зорієнтованих на „інтеліґентну" авдиторію. Тут специфічні механізми прослідковуються як у дрібному (але щоденно-настирливому), так і в глибшому.
До „дрібного" належить, наприклад, така лукава „знахідка". У „Новинах" на каналі „Інтер" позад скомороха (огля́дача) видко календар. На цім календарі ро́сийська назва дня тижня стоїть на першому місці великими літерами, нижче - серед иньших іноземних (англійської та французької) - видко українську. З чого нормальний глядач доходить безпомилкового висновку, що в Україні одна є загальна і офіційна мова - ро́сийська, а українська відіграє ролю допоміжної.
Якось трапилась мені нагода переслухати шмат із висилання інтер-кацапської радіостанції, щось на зразок „Нашего радио". Диктор тарахкотить дуже швидко, словесні штампи діють прямо на підсвідомість, оминаючи, так-би мовити, другу сигнальну систему. Слухач просто поглинає якісь емоційні флюїди, що базуються швидше на інтонації та уривках фраз. Українець, який реґулярно піддається подібному впливу ро́сийської балаканини, - вже, вважайте, пропав. Мови нема про якийсь переклад, навіть підсвідомий, у мізках слухача, мови нема про усвідомлене засвоєння інформації шляхом переведення її через україномовні стереотипи. Нема часу. Інформація засвоюється монолітно, в пакеті з
