сти), - має зрозумілу психопатологію. Але як оцінити позицію освіченої людини, котрій чомусь кортить називатися, скажімо, не творцем, спорудником (гляди сл. Грінченка), чи постановником, лиш неодмінно - продюсером фільму. Чи на такому прізвиську можна більше заробити? Ще приклад: невже футболіст-чужинець перестане бути найманцем, якщо його прикрити фіґовим листком леґіонера? Чим „шоу" миліше звучить від забави чи вистави, а оповістка - від анонсу? Так, для декого ці слова звучать миліше, навіть „інтеліґентніше" - для того, хто не зносить української мови!
З великою сатисфакцією, гідною вродженого злорадства расо́вого Малороса, зауважу приємний факт, що Інтер пріє для користі Кацапа в не меншій мірі, чим для користі Хохла. Мені потрібно було з'активізувати всі свої знання англійської мови, аби у слові дайвэры (фільм «Загибель корабля "Salem-Express"», ро́сийською мовою) - упізнати ро́сийський відповідник ныряльщики (українське нирці, (у)пірнальники). Ще раз переконуємося, машиніст якої раси сидить в локомотиві інтер-американізації. Не Кацап, очевидно.
САНКЦІЙОНОВАНЕ ДЕРЖАВОЮ ОПАСКУДЖЕННЯ
На державному рівні, опаскудження мови просто беруть, та й узаконюють: чи від того, що нагляд, опіку, контроль не обзивати моніторінґом - чи від того надзірна діяльність перестане бути легітимною? У висиланні „Вікна опівночі" голова антимонопольного комітету пан Олександр Завада 20го червня 2001го року (коментуючи своє звільнення з посади) прохопився зауваженням „є таке слово транспарентність, яке більш влучно відображає суть справи, ніж прозорість в діяльності комітету". Дуже мені жаль, що українські урядовці, начитавшися американських посібників, роблять висновки на шкоду рідній мові. Психологічна нестійкість тут є очевидною. Числа 8го березня 2000гороку - вже під час чергової хвилі „українізації", викликаної радощами з приводу доленосної перемоги Старого Нового Президента, державні новини подали репортаж про інституцію „шерифа" у сільській місцевості. Проста українська жінка десь на Київщині ніяк не могла збагнути перед телевізійною камерою, чого від неї хочуть, коли кореспондент питав про їхнього „шерифа". Звісно, це біда тимчасова - Інтер швидко навчить селянку з Великої України вимовляти „шериф", так само, як галичанина вже навчив говорити „туф-
