слово „комунізм", як таке, і зовсім не той, закладений в основу теорії комунізму, соціологічний факт, що кращі люди люблять свою працю, добровільно і старанно працюють, одержують моральне задоволення від акту творення, від почуття добре виконаної власної, та не змарнованої чужої праці, і при цьому не оглядаються особливо на винагороду („від кожного - відповідно до його здібностей"). Як і не відкидаємо того досвіду розвинених суспільств, який стверджує, що існує катеґорія благ, котрі шануюча себе держава зобов'язана надавати, а не продавати („кожному - згідно з його потребами"). Ні, цього ніхто в комунізмі не критикував і не критикує (і якраз цього у нас і немає!). Заперечуємо в теорії комунізму безвідповідальну і безпідставну ідею, що ніби-то до когорти цих кращих належатимуть усі. Критикуємо дурну надію (якої не поділяв Томас Мор), буцім-то вимруть такі людські особини, які в собі переносять заразу невиліковної звички працювати зле і безвідповідально, навіть коли їм платять багато і вчасно. То якраз цього в „ринковій" і „давно не комуністичній" Галичині повно.
В реальному „комунізмі" завжди критикували засилля тоталітарної бюрократії, брак свободи і брак готовности вільно та різноманітно мислити, говорити і діяти. І ось нині ми цю бюрократичну стадність продовжуємо плекати ніби-то без участи комуністів. Поведінка влади, міліції, прокуратури з приводу різноманітних акцій громадянських протестів є на 100% ідентична до поведінки комуністичної влади в минулому. Замовчування, вдавання, що нічого не діється, і одночасно - індивідуальний терор, брехня, обман із неправовим застосуванням сили. Десять років безнадійних мандрів до Европи з її европейським законодавством і европейським штилем влади та силових структур - котові під хвіст.
БЕЗГЛУЗДЕ МАВПУВАННЯ
Запопадливе мавпування і страх виділитися, жах „не вгодити". Мавпування з такою динамікою розвитку, з таким гоном „на випередження", які дійсно гідні є усяких похвал. Ще не зовсім охолов подив захоплення ґеніяльною лінґвістичною знахідкою „я вас дякую…", як нова „мулька" полонила розум народних обранців, включно з такими знавцями української мови, як п. Косів: „Це є знаковий момент" („Поступ", число 98, 8го червня
