кість усіх цих, повторюю, щоденних успіхів давно десятикратно перевищила все, що є, було, і колись фізично могло-б бути створене в Україні. Ми вже давно мусили-б процвітати. Пропоную Читачеві насолодитися ностальгією за духом недавніх совкових штампів: „на фінішну пряму вийшли механізатори області…" - інформаційний випуск національного радіо 29го квітня 2001го року. Я це речення знаю напам'ять від дитинства, так десь від 1953го року почавши, - без найменших змін, навіть з тією самою інтонацією. Оце таким чином повинна-би виглядати наша реформованоринкова свідомість? Микола Княжицький десь у жовтні 2000го року в диспуті під час висилання „Факти" (ICTV) признався, що новини мусять, на його думку, укладатися в такий спосіб, аби викликати позитивні емоції у слухача. Чи це не є зомбування?
Другий тип слухача - такий, що має українське серце. Він не плюватиме на Державу і на все те свинство, яке нині офіційно і в обов'язковому порядку доповнюється прикметником „національний". Цей слухач просто плакатиме з горя, зрозумівши, що все, що тільки-но зветься у нас „національним", - було замислене на НАЙВИЩОМУ рівні з єдиною метою: скомпрометувати і змішати з багном українське суспільство. В усякому разі, в очах людини, яка хоча трохи має в собі щось західно-европейського. Сюди належить і такий (жовтень 2000го р.) загально-національний хіт Комедіянта: „после первой не закусываю". Очевидно, що за такої „пропаґанди" національна ідея, словами пана Табачника, „не спрацювала". Чи могло бути інакше?
У попередніх відступах[35] згадувався „йолоп у навушниках". Застановімося. Нормальна людина, у прихильному суспільстві, вийшовши на вулицю, бачить і чує приємних громадян, своїх співвітчизників, з якими часом не гріх привітатися, до яких на гріх усміхнутися, розминаючись на хіднику чи в транспорті, яких не є аж так багато, щоби кожен перехожий перетворювався у конкурента-неприятеля на вузькому переході чи у тролейбусі, а що найважніше - на вулиці людина показує своє добре виховання в середовищі рідного, цікавого для спілкування суспільства. А що цікавого почує і побачить юнак у суспільстві, яке його не потребує, ним нехтує, навіть ненавидить? У суспільстві блатних забіяк і комуно-пердунів з їх „Інформаційним випуском національного радіо"? Тут не тільки „йолоп" одягне навушника…
