ви. І це вже не є ніяке перебільшення чи „роздратування". Це є наука.
Мушу признатися до блудів ортоґрафії. Особливо у чужинецьких словах грецького походження, частково - латинського, я розривався поміж правописами 1915го і 1928го років. Важко теж було мені змиритися з торжеством твердого „л" у правописі Голоскевича - маю проблеми з його артикуляцією. Згрубша шаную рамки правопису, але не аж так глибоко, щоби укорочувати собі життя, силуючись, всупереч здоровому глузду, класти на папір такі комбінації значків, котрі би-м не вимовив за жодну винагороду, як-от: спеціаліст, діаспора, иньші подібні комбінації. Перепрошую.
Всюди в цій книжечці, як і в иньших статтях, не покалічених коректором, намагаюся писати імена націй та народів як власні назви - з великої букви. Так пишуть у всьому світі. Ще сто років тому і Кацапи дотримувались цього правила (гляди хоча-б словник Срезнєвського 1893го року). У двадцятому столітті був певний такий час в історії польської нації, коли ім'я одногоєдиного лише народу писалося з маленької букви („німці"). З причини великої зневаги, викликаної ненавистю. Але пізніше правопис відновився.
ПОДЯКА І НАДІЯ
З прихильним, хоч, можливо, критично настроєним читачем хочу поділитися своїм почуттям вдячности до друзів, які підтримували мене добрим словом, часом навіть віктом, а найважніше - настирливо штовхали до оприлюднення своїх думок. А також вдячности до співробітників, які терпляче ділились зо мною електронними засобами набору тексту. Якщо хоча-б один читач натрапить на якусь лиш одну цікаву для нього думку або інформацію, що міститься в оцій праці, і якщо мої роздуми спричиняться хоча-б і до найменшої користи для діла тієї України, яка пишеться через літеру «ї», - в цьому буде заслуга друзів та співробітників Автора. Частина цієї праці (до сторінки 86) найшла читача на сторінках „Поступу" влітку 2000го року завдяки панові Друлеві, за що йому належиться щира подяка.
Брате! Якщо Ти згодишся, без сподівання на винагороду чи визнання, зробити щось на погибель Інтеро-Кацапа, то я певен - винищення українського пристане, і, може навіть, українські вчені коцури почнуть теліпати кінчиками тлустих хвостів - гнані тривогою за долю свого щедрого заро́бку, якого побирають на ремеслі вдаваного патріотизму.
