тегоричних українських розбещувати, розпаскуджувати; хіба що перекладати описово: „зваблювати до солодкої ницости". Вираз „игра имела свою изюминку" я не вмію перекласти до цього часу: українські вирази живчик, з перцем, - чомусь не смакують в цьому контексті. Оговорка перекладу не має: українське помилка має відповідника ошибка, а слова́ обмова, обмовонька, обмовка - усі мають єдине значення „наклеп". Я-б запропонував „омилка" - та хто почує, хто сприйме?… До чотирьох ро́сийських слів первичный, начальный, первоначальный, первообразный найдемо лише три відповідники: первинний, початковий, пе́рві́сний. Два різні ро́сийські слова обычный і обыкновенный передаються, як правило, одним: звичайний; прикметник звичаєвий вживається обмежено. Прозорливый не має перекладу, хіба що прозочний (Уманець), що швидше мало-б значити „прозорий"; передбачливий падає на предусмотрительный. Іменника подлог не перекладете, не вживши вже зайнятих, спільних з ро́сийською мовою, подделка чи фальшивка. У виразі „столб воды обрушился на храбреца" український відповідник обвалився не передає вповні значення „навалитися, руйнуючись та розпадаючись на часті", яке присутнє в ро́сийському обрушиться завдяки звукам „р" та „ш". Нарешті, ще один простий, знову арифметичний, приклад. Прошу мені пояснити, чому в найповнішому, тритомному, у 1980му році виданому ро́сийсько-українському словнику два ро́сийські слова, злословие і сквернословие, передані точно одним українським відповідником - лихослів'я. Без варіянтів, без коментарів, без синонімів. Абсолютно чисто.
Чим займалися українські письменники, красномовці, етноґрафічні експедиції, лексикологи та мовники? Де невичерпні колодязі забутих діялектів, де багатства княжих манускриптів? Погодимось, Кацапи спалили найцінніші фонди бібліотеки АН України в 1964му році і УКҐБ під псевдо „СБУ" далі наполягає, що то був поодинокий нещасливий вичин вар'ята Погружальського, так само, як і „самогубство" „здепресованого" композитора Івасюка. Але-ж від 1985го року, і аж до президентських „виборів" 1999го року, мались-мо „гласность". Що-сь мо створили? Окрім дитячих жартів з „міжнародним визнанням" свіжої „української" держави, єдиним суттєвим вислідом „незалежности" стало те, що уряд і громадські орґанізації, такі, як Спілка письменників, з полегшенням для себе вирішили, що вони є вільні від виконання тих ліпших постанов уряду попередньої совєтської держави, зокрема, Постанови № 41 від 12го лютого 1991го року „Про Державну про-
