чатку ішли за нею й її підтримували: робітництво й селянство.
Боротьба з нетрудовими, паразитними верствами (на них устрій монархічної Росії був справді дуже «багатий»!) не могла сама по собі викликати заперечень. Справді — в кого вони могли збуджувати симпатії?! Вся справа одначе в тому, що в цій соціяльній реконструкції практичні методи большевизму цілком розійшлися з його теоретичними цілями. Розділ на «трудові» й «нетрудові» верстви давно вже перестав бути актуальним в суспільних і продукційних відносинах СССР. Застосовуючи його й тепер — сталінізм кермується в своїх критеріях не соціяльними, а політичними міркуваннями: «певна», чи «непевна» дана людина, чи дана ґрупа людей пануючій кліці?.. Сучасність і соціяльна структура СССР визначається новою вражаючою нерівністю. Право на існування мають там лише «преторіянці» сталінського режиму. Це ті всі — без міри обдаровані ранґами, почесними званнями й медалями «герої Совєтського Союзу» — маршали, комісари, «орденоносці», «стахановці» й «висуванці». Ці справді мають усе, що тільки дати їм може голодне, босе, обідране населення сталінського «раю»! Але цих щасливих вибранців режиму — тільки зникаюча меншість! Всі ж інші, засуджені на варварське животіння, на сліпий послух пануючій кліці, на ролю знаряддя варварського режиму. Цих була багатомільйонова більшість!
Переродження компартії в замкнену касту пануючих бюрократів, змінило її дух і психо-
