класичною і додержавною в дусі комуністичної доктрини епохою — був т. зв. воєнний комунізм. Совєтська влада декретним порядком скасувала тоді приватну власність, особисту господарську ініціятиву, товаровий грошовий оборот і всі закони господарської продукції та обміну. Замість цього совєтську економіку опанувала однобока концепція розподілу нагромаджених ще перед революцією матеріяльних багацтв, без спроможности їх нового творення. Воєнний комунізм був фактично поверненням до часів т. зв. натурального господарства, з його примітивним обміном: він означав деґрадацію економічної системи на століття взад.
Це швидко зрозумів і Лєнін, скасувавши воєнний комунізм і запровадивши «нову економічну політику» (НЕП), що тимчасово знову відновила обмежену власність і приватну ініціятиву в господарському виробництві. НЕП був першою поразкою комунізму з його економічними теоріями загальної «уравніловки». Зійшовши на манівці власної доктрини — большевизм до неї вже не вернув. Льоґіка економічного розвитку та психольоґічна стихія народніх мас невмолимо штовхала його до повільної реставрації так легко знищених і так тяжко відновлюваних законів і засад економічної системи — з її комерційним розрахунком, законами собівартости, оплати праці згідно з ознаками кваліфікації та грошовим ринковим товарообміном.
На невдачах большевизму в економічній політиці відбилася насамперед та обставина, що самий марксизм, теоретично зорієнтований на
