Сторінка:Сьвяте письмо Старого і Нового Завіту.pdf/269

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана

257

Книга Рути 1.

 18. Але ж і нам не можна дочок наших за них оддавати; бо сини Ізрайлеві поклялись ось як: Проклят, хто оддасть за Беняминїя дочку!

 19. Тодї промовили: Що року буває сьвято Господнє в Силомі — а він стоїть на півночі від Бетеля, на востоцї від шляху, що йде з Бетеля в Сихему, а на полуднї від Лебони —

 20. Та й навчили Бенямінїїв, кажучи: Йдїть та засядьтесь у виноградниках,

 21. І як побачите, що дївчата виходять із Силому на танець і хороводи, то ви повискакуйте з виноградників та й хапайте кожен Силомську дївчину собі за жінку, та й ідїть додому в землю Беняминову.

 22. Якже прийдуть їх батьки чи брати перед нами жалуватись, ми відкажемо їм: Вибачайте, бо ми не взяли про кожного з них жінки на війні, а ви б їм не дали: ваша й вина.

 23. Беняминїї так і вробили, та й здобули собі скільки було треба жінок між таньцючими, що їх похапали. Тодї вернулись у свою державу, будували міста та й осїдались там.

 24. Ізрайлитяне ж розійшлись тодї кожен у своє поколїннє та й вернувсь кожен у свою державу.

 25. Того часу не було царя в Ізраїлі; кожен чинив, що йому здавалось добрим.


КНИГА РУТИ.

Голова 1.

За тих часів, як правували суддї, раз якось був в краю голод. І один чоловік в Юдейського Вефлеєма пійшов зо своєю жінкою та з двома синами своїми жити в край Моабіїв.

 2. Чоловік той на ймення Єлимелех, жінка його на ймення Ноема, а два сини його на ймення Махлон та Хілеон; були вони з Ефрату, з Юдейського Вефлеєма. І прибули вони в край Моабіїв та й зістались там.

 3. І помер Єлимелех, чоловік Ноемин, і вона зісталась з двома своїми синами..

 4. І одружились вони з Моабитянками: одна на ймя Орфа, а другу звали Рут; і жили там трохи не десять років.

 5. Але згодом обидва сини її, Махлон і Хілеон, померли, і зісталась та жінка після обох своїх синів і після свого чоловіка.

 6. І вибралась вона з своїми невістками, та й пійшла з Моабійського краю назад, бо перечула в краю Моабіїв, що Бог показав свою ласку для свого народа й дав йому хлїб.

 7. От вийшла вона з того місця, де жила, а з нею обидві її невістки; і йшли вони шляхом, вертаючись в Юдейський край.

 8. І каже Ноема двом своїм невісткам: Вернїться ви та йдїть кожна до хати до своєї матері. Нехай Господь покаже вам ласку, як ви вчинили з помершими й зо мною!

 9. Дай, Господи, щоб ви знайшли пристановище кожна в господї свого чоловіка! І вона поцїлувала їх. Але вони загомоніли голосно та заплакали;

 10. І промовили до неї: Нї, ми підемо з тобою до твого народа!

 11. А Ноема сказала: Вертайтесь, мої донї; навіщо вам йти зо мною? Хіба ж в моєму лонї ще є сини, щоб стали вам за чоловіків?

 12. Вертайтесь, донї мої, ідїть з Богом ; бо я вже стара задля того, щоб вийти заміж. Та коли б я й сказала: Я маю надїю, і коли б я навіть цієї ж ночі була з чоловіком і навіть породила синів,

 13. То чи ж можна вам ждати, доки б вони виросли? Чи можна ж вам для того не виходити заміж? Нї, мої донечки! Менї бо далеко гірше жити як вам; бо Господня рука проти мене.

 14. Вони підняли лемент і знов почали плакати. І Орфа поцїлувала на прощаннї свою свекруху, а Рут зісталась з нею.

 15. І сказала вона: Бачиш, твоя швагрова, жінка брата твого, вернулась

17