361
Друга книга Царів 7. 8.
Як же дойшли до краю Сирийського табору, не було там нї чоловіка.
6. Бо дав Господь так, що в Сирийському таборі стало чути тупанне коней й гуркіт колесниць та великого війська, так що вони мовляли одно одному: Певно царь Ізрайлїв понаймав царів Гетїйських і царів Египецьких, щоб напасти на нас!
7. От і рушили та й побігли в омрацї, й покинули свої намети й конї й осли — ввесь табір як стояв, та й повтікали, аби вихопитись із душею.
8. Як же ті прокаженні прийшли докраю табору, увійшли вони в один намет, їли й пили, нахапали срібла, золота й одежі та й вийшли, те поховати. Потім вайшли в другий намет, набрали й там та й поховали.
9. Далїй же кажуть один одному: Нетак ми вробимо: Сей день е дньом доброї вістї. Коли мовчати мем, і до ясного ранку ждати мем, так нас обвинуватять. Пійдїмо ж зараз та з'ясуймо про се в царській палатї.
10. Прийшовши до воріт, прикликали вони воротарів городських та й розповіли їм, кажучи: Ми подались були в Сирийський табір, та нема там нї чоловіка анї чути голосу людського, а тільки конї та осли попривязувані й намети, як були.
11. 1 пійшли воротарі та й передаливість в царську палату.
12. 1 піднявсь царь серед ночі й промовив до слуг своїх: Я вам скажу, що Сирийцї проти нас урядили: Вони знають, що ми голодуємо; от і покинули табір, щоб сховатись в полі, та й думають: Як повиходять вони з міста, то захопимо їх живцем та й уломимось у город.
13. І відказав один ізміж його слуг:Нехай беруть пять коней, що ще позоставались в місті, (бо лишь стілько їх і є в цілій громаді Ізраїля, всї бо прочі обернено на харч), та пошлїмо їх на провідки.
14. І взяли дві парі коней запряжених у колесницї й послав царь слідом за Сирийцями з наказом: Ійдїте й роздивітесь.
15. 1 їхали вони аж до Иорданї, ажось уся дорога встелена одежою й знаряддєм, що покидали Сирийцї в поквапних утеках. І вернулись посланцї та й донесли про се цареві.
16. Тоді вийшов люд та й розграбивтабір Сирийський, і була міра пшеничнього борошна по секлеві, а дві мірки ячменю по секлеві, по слову Господньому.
17. Царь же поставив того лицаря,що на його руку опирався, доглядником у воротях; і роздавив його народ у воротях і він умер, як сказав чоловік Божий, коли говорив, як прийшов був до його царь.
18. А кавав тодї чоловік Божий цареві так: Дві мірки ячменю стояти муть вавтра о сїй добі в Самарийських воротях один секель, а мірка лучшого борошна один секель;
19. Тодї лицарь відповів був чоловікові Божому: Коли б Господь і отвори починив у небі, то й тоді як би воно могло статись? І відказав йому: Побачиш своїми очима, та не їсти меш.
20. Так і сталось йому, бо люд потолочив його в воротях, так що він і вмер.
Елисей розмовляв з молодицею, що воскресив сина її, й рече їй: Збирайся й ійди з твоїми домівниками звідсї та й зупинись денебудь, де зможеш, бо Господь нашле семилїтню голоднечу на сю землю.
2. Знялась тодї молодиця та й учинила по слову чоловіка Божого, й пійшла з домовниками своїми звідти та й пробувала сїм літ в Филистійській землі*.
3. Як уплив же семий рік, вернуласьмолодиця з Филистійської землі* та й прийшла просити царя про свою господу й поля свої.
4. Царь же саме тодї розмовляв івГіезівм, слугою чоловіка Божого, та й каже: Роскажи ж менї про всї великі дїла, які вчинив Елисей.
5. Тим часом, як він росказував цареві, що той мертвого оживив, появилась молодиця, що її сина він оживив, щоб шукати в царя помочі про свою господу й поля. І каже Гієзій: Пане мій, царю, оце й є та молодиця, а се її син, що Елисей воскресив його!
