713
Книга Плач Еремії 1. 2.
лодиків моїх; неначе (грони) в тискарнї, втоптав Господь дївицю-дочку Юдину.
16. От чого я плачу; око мов, — отчого око мов проливав води; далеко від мене втїшитель, що живив би духа в менї; дїти мої витрачені, бо ворог взяв гору.
17. Сион простягав руки свої та нема, хто б його ровважив. Господь дав прикав проти Якова ворогам його, щоб його кругом обступили; Ерусалим стався гидотою посеред них.
18. Справедливий Господь, бо я некорився його слову. О, слухайте, всї народи, погляньте на муку мою; діви мої й молодики мої — всї вони пійшли в неволю!
19. Кличу другів моїх, та вони завели мене; сьвященники мої й старшина моя гинуть у містї, шукаючи харчі собі, щоб підкріпитись, свою душу (задержати в тїлї).
20. Зглянься, Господи, бо я в тїснечі; внутро моє неспокійне, серце, неначе перевернулось у менї; Я бо упрямо противився тобі; в полі забрав меч дїти мої, а дома — (голодова) смерть.
21. Почули, що я стогну, а нема,хто б мене ровважив; почули всї вороги мої про мою недолю, та й утішились, що ти се вчинив менї. О, коли б ти послав уже той день, що його заповів, і вони стали такими ж, як я!
22. О, постав перед лице своє усезло їх; обійдись ів ними оттак, як обійшовся во мною ва всї гріхи мої, я бо стогну бевнастанно, й серце в менї завмірав!
Ояк же Господь у гнїву свойму , окрив мороком дочку Сионову! наче в неба на вемлю кинув він велич Іврайлеву; в день свого гнїву не спогадав навіть про підніжок ніг своїх.
2. Повалив Господь всї оселї Яковові; не пощадив, позбурював в досадї своїй утверджені вамки дочки Юдиної, позвалював їх на вемлю, царство й князів одкинув, як опоганених.
3. В гнїві палкому посчибав всї рогив Івраїлї, відвів перед ворогом правицю свою на бік, і запалив у Якові, наче горючий огонь, що все кругом пожерав.
4. Напяв лука свого, наче неприятель, випрямив правицю свою, як ворог, і повбивав усе, що очам принадне, ба й на сьвятиню дочки Сионової пролив огнем досаду свою.
5. Наче ворогом нашим Господь вробився ; вигубив Івраїля; порозвалював усї палати його; позбурював утверджені замки його, і розстелив над дочкою Юдиною смуток і плач.
6. Ровібрав огорожу свою, як би огорожу саду; збурив місце вборів (сьвяточних); довів до того Господь, що вабуто на Снонї про сьвята й суботи, і відкинув в палкому гнїві свойму царя й сьвященника.
7. Господь відкинув жертовник свій,одвернув свов серце від сьвятинї своєї, подав у руки ворожі мури палат її; вони в Господньому домі кричали, наче в яке сьвято.
8. Господь постановив розвалитимур дочки Сионової, простягнув шнура й не вдержав руку свою від розбуювання, позносив вали внадвірні, та мури лежать повалені.
9. Ворота міські, наче б у вемлю вапались; васови їх поторощені на куски; царь І8 князями опинились між невірними; перестав увесь лад законний, ба й пророки не одбирають уже од Господа обявлень його.
10. Старшини дочки Сионової седять мовчки на землї, посипали собі попелом голови, поприперівувались вереттвм; похилили ’д вемлї голови дівчата Ерусалимські.
11. Очі в мене від слЇ8 потемніли,внутро моє буриться в менї, жовч із печінок ллється на вемлю вадля погибелі* дочки народу мого; бо й дїти й немовлята при грудях мруть ів голоду по улицях міста.
12. Допрошуються в матерей своїх:хлїба, вина! та й умірають, мов ті поранені, по улицях міських, виливають душі свої у матерні лона.
13. Як менї овватись до тебе, 8 чимтвоє, дочко Ерусалимська, врівняти горе? до кого приложити менї тебе, щоб тебе розважити, дівице-дочко Слонова? рана бо твоя, мов те море, широка; хто вдолїє вагоіти її?
