танину в чужі слова, в такі, де є один і другий звук? Академія бачить це й каже „у чужих прізвищах[1] точно одріжняти g од h [II, 2]“. Але це також од плутанини нас на увільняє, ще більше — плутанину згущує. Річ у тому, що ці дві справі нераз дуже важко відокремити одну від одної, бо ж багато чужих слів [головно назв] поутворювалося від прізвищ, і, навпаки, багато власних імен повстало із звичайних собі слів. Так, н. пр., за правилами Академії, треба б писати: Аґрікола, але — агрикультура, Порфіроґенет, Антиґона, але — генеза, Ґальвані, але — гальванізація, Аґатон, але — агатологія, Ґіґант, але — гігант, Малаґа (місто), але — малага (вино) й т. д. Усунути цю плутанину може тільки такий правописний закон, який казав би скрізь там у нас писати г, де чується в чужій мові h; писати ґ там, де чути g [вийнятки, розуміється, в тих словах, що давно до нас прийшли з церковними книжками], х там, де чути ch. Це ж можна буде в нас тільки тоді перевести, як ми покинемо вже раз заглядати в Європу крізь московські окуляри[2].
- ↑ Слово „прізвище“ сказане тут, я думаю, в ширшому розумінні, замісць: „імена власні“, бо ж, як видно з написань: Вюртенбер [I, 4], Ґарона [II, 5], треба ґ задержувати в усіх назвах [власних іменах], де в чужій мові чується g. Г у слові Пітагор [II, 4] я вважаю за коректурну помилку.
- ↑ На цьому ми й кінчимо свої уваги про правопис чужих слів на московський штиб. Варто було б іще докладніще поговорити про „л“ у чужих словах. Академія каже писати твердо, з вийнятком деяких наших уже тепер [колись чужих] слів, що
ський вилічує у свойому „Пораднику української мови“ 19 слів, стор. 32, які треба б нам заучувати на-пам'ять, щоб у них писати ґ, хоч усі ми так і вимовляємо їх із ґ). значить, такий звук у нас є, а як є, то й ним треба передавати чужі слова там, де той звук чується. Воно й Чехам теж нелегко вимовляти g, й вони мають так, як і ми, у своїх корінних словах й там, де инші слав'янські народи мають g [до цієї громади, крім нас і Чехів, належать іще Білоруси], а отже в чужих словах не заводять вони такої плутанини, як ми оце заводимо, — заводимо тільки тому, що перед нашими очима все стоять — Москалі з одним значком на h і g. Ми тут так ізвикли до московщини, що, переписуючи свої прізвища латинкою, пишемо з-московська g, замісць h, бо Москалі пишуть так наші прізвища зі своїм g: Galagan (Halahan), Lugowenko (Luhowenko), Gorbanj (Horbań), Garmaschow (Harmaschiw), Gorbenko (Horbenko), Granowsky (Hranowśkyj), Ugrinskij (Uhrynśkyj), Galin (Halyn), Grinko (Hryńko — у книжці Астермана), а то й — „Ukrajinska Gromada“, Galič (Hromada, Halič у чеськ. розумінні: Галичина) і т. д. Ці всі прізвища й назви виписано з ґазет, книжок або документів…
