і носить на собі московські сліди. Цей звук Академія каже передавати в чужоземних словах нашим г [II, 2], отже писати: гігієна [гіґієна] гегемонія [геґемонія] — не відріжняючи г (h) від ґ (g). Каже, міркую, тільки того, що в московській мові в таких словах ув обидвох випадках є тільки один знак, і Москалі, і там, і тут, вимовляють: ґіґієна, ґеґемонія, вимовляють так, бо не мають у своїй мові г [в хемії їм доводиться називати цей звук з-французька: аш — а за Москалями й наші люде кожне лат. H, отже звук г, який є в нашій мові, називають: аш!][1]. Тим то в них Геґель є — Ґеґель, Гайне — Ґейне, грецькі слова: ϋμνος, ήρως — ґімн, ґерой[2] і т. д. Але ж, коли в нас є один і другий звук, то чому нам не робити тут ріжниці?[3] Чому не підійти ближче до ориґіналу? Чому вводити плу-
- ↑ Москалі, а зі Слав'ян іще Серби та Болгари, радять собі ще й так, що чуже й переписують деколи й буквою х, пишуть, н. пр., Сахара [Sahara], Хейнан [Heinan], Хоанхе [Гоанго], Хорти (Horty] й т. д. І що ж? Такі самі написання ви стрінете загально і в нас. Усі чомусь африканську пустиню звуть Сахарою, хоч вона зветься Сагара, Мадяра Горті зве „Червоний Шлях“ — Хорті [II 144], німецька Hochstraß зветься У „Чмелику“, в відомій повісти для юнацтва В. Королева-Старого — Хохштрасе, замісць: Гохштрасе й т. д.
- ↑ Таку вимову й такі написання ви подиблете часто і в нас [пишуть це, думаючи, що це чисто московські слова, отже, треба їх і передати чисто московською вимовою!]. пор. „ґімн“ у Єфр. op. cit. 154, та ще зустрінете: ґерб (герб), ґендель [гиндель із нім. Handel], Ґільда, Фаренґейт, Танґейзер [приклади зі згаданої вище книжки для юнацтва]…
- ↑ Дехто в нас покликується на традицію, що, мовляв, колись у київській Академії так переписували чужі слова, але це — невірно. „Г“ на місці чужого g находимо — так, як і тепер треба — тільки у словах, узятих із церковних книг, таких, що в них уже здавна вимовлялося h; для нових слів уживали значка кг [як іще Куліш уживав] або ґ [досить переглянути друковані твори Ґалятовського, чи словар Памва Беринди]. Коли ж кажуть, що так ми навчилися вимовляти через школу [бо ж один був знак, який ми по-свойому читали, читали з-давен-давна як h] — так це знов оце, власне, московське сито, про яке ми й говоримо. Коли ж кажуть, що Українцеві важко вимовити g, то воно правда, але ж куди важче вимовити Українцеві знад Дніпра ф — а отже Академія не дозволяє нам замінювати цього, чужого для нас, звука українським п, чи хв, чи в, чи як, а каже виразно писати: форма, Франція [Гулак писав же ще химерні Пранці!], філософ [а Котляревський звав його — хвилосопом!] і т. д. Як вульґарно чується слово: хвакт, охвицер і т. д., то таксамо вульґарно звучить і гімназія, гігант і т. д. Що Українцеві важче вимовити ґ, ніж г, то це правда, але ж усе ж таки він постійно скрізь вимовляє: ґрунт, ґринджоли, ґеґати й т. д. [проф. Синяв-
