Ця сторінка вичитана
перед твердими голосівками [зокрема й т. д.] апострофа не треба ставити, дарма що в вимові ми тут таксамо приросток одділюємо, як і там[1]. Помину транскрипцію нім. ü і франц u на московський спосіб буквою ю, хоч така транскрипція противиться основним законам про природу наших шелестівок, головно, губних[2]. Залишу на боці переписування нім. ei нашим ей, як це роблять Москалі[3]. Я спинюсь тільки на тому, як вирішують „Найголовніші правила“ справу з передаванням чужоземного g (ґ) в нашій мові. Закон, що його подають „Правила“, половинистий
- ↑ Це явний уплив московщини, де є такий самий закон; та деякі письменники ставлять апостроф і перед твердою голосівкою.
- ↑ Московські написання: Мюнхен, Гюґо, Жюст — одповідають приближно цим назвам у німецькій, чи французькій мові. В нашій мові не знайомий із московською вимовою тих шелестівок перед ю (вони можуть вимовитися там м'ягко] Українець не зможе вимовити: Мьунхен, Гьуґо, Жьуст, а все вимовить: Мйунхен, Гйуґо, Жйуст, а така вимова зовсім не відповідає ні німецькій, ні французькій вимові цих слів. Ще гірше виходить зі словами, де шел. м'ягчаться перед ю. Німецьке Lüge чується зовсім як „Luge“ [так вимовляють Українці, за Москалями, назву драми Винниченка в німецькому перекладі] — а це ж не тільки що неправдива вимова, але ж до того і граматична помилка в німецькій мові. Після „н“, „с“, „а“ і в Москалів, що не вміють вимовити перед ю зубних твердими — така вимова нім. ü просто смішна. Смішною вона виходить і в нас. Найближчий звук до нім. ü і франц. u — є наше і. А проте Українці так ізжилися з тою московською сугою в таких випадках, що вперто пишуть і вимовляють — ю [хоч, правда, на нім. „Hülse“ кажуть „гільза“, — але ж бо… Москалі в цьому слові передають нім. „ü“ — звуком „і“ [гильза = ґільза], як і пишуть „Ибервегъ“ [Überweg], не — „Юбервегъ“!]. „Я готова буду заплакати, якщо Ви мені Жюст переміните на Жіст“, — пише до мене одна письменниця, подаючи до редакції переклад „Дантона“ Р. Ролляна. Що ж ви його зробите? А вже до потворности доходить чи п. Йогансен, чи п. О. Нитка, редактор „Космоса“, переписуючи прізвище німецького письменника Mühsam-а [Мізам] — Мюгзам [див. Ерих Мюгзам: „Юда“, робітнича драма на п'ять дій, переклад М. Йогансена, за редакцією О. Нитки „Космос“, 1922.]!
- ↑ Власне, окремого закона про це в „Найголовніщих правилах“ немає, але ж воно так виходить із написання німецького прізвища Ґутгейль [Gutheil], замісць Ґутгайль. Виходить, що нам треба німецькі прізвища, де є нім. ei (= ай) — „московщити“, казати: Гейне, Ейзенштейн [Айзенштайн) і т. д. Цікаво, що таке ей стрічається в нас у новолатинському слові: neutralis, neutralitas (із ne+tuter, neuter — ніодин із двох), яке Москалі перебрали від Німців із їхньою німецькою вимовою [близькою до — нойтраль], приладнали до кожного нім. ой, яке в них вимовляється ей, і утворили слово: нейтральный. Українці… за Москалями теж кажуть — нейтральний, замісць — невтральний, як воно й вимовляється по-латині (neuter = невтер].
