Неособову форму дієприкметника минулого часу народ і відчуває у значінні минулости [не — теперішности] так, що за цілком неорґанічні треба вважати творення з них, н. пр., будучого часу з додатком слівця „буде“, й цілком ненародні, неукраїнські будуть такі вислови: у світовому господарстві буде переможено наслідки війни [переможеться, діяльн. — переможемо, вже краще: будуть переможені, хоч і це негарно]; щасливі, бо їх помилувано буде [їх помилують, будуть помилувані — переклад літурґії]…
Цікаво ще й те, що в українській мові при неособових висловах залишається завсіди знахідний одмінок [accusativus][1] — тим то, виходячи зо сказаного вище, українська мова волить уживати неособову форму в таких випадках: одчувається потребу, твориться форми й т. д., аніж особову: відчувається потреба, творяться форми й т. д.
І ще одне. Неособові форми дієприкметника в таких реченнях так і мусять льоґічно залишатися неособовими, себто, ставити при них орудний одмінок [особову форму], як це, за московською граматикою, роблять наші нові автори, не можна; ні народня складня, ні давніщі народні письменники [клясики] не знають цього варваризму; ніде, ні у творах усної словесности, ні в писаннях старших наших авторів ви не найдете таких висловів, як: мною складено проєкта, владою його було призначено на комісара, з'їздом соціял-демократичної партії визнано було потребу, овочі було обірвано господарями, головні правила установлено Академією Наук і т. д. Тут скрізь, у неособових [безпідметових] реченнях поставлено особу [щось наче підмет — льоґічний підмет], і тим то речення й перестають бути неособовими, дарма що форма дієслів у них далі лишається неособовою. Коли треба поставити особу, що діє, діяльника, то речення слід будувати в формі діяльного стану[2] [я склав
- ↑ В реченні „поле копитами збито“ слово „поле“ в нас одчувається як знахідний одмінок [accusativus, винительный падежъ], Москалі відчувають його як називний [nominativus, именительный].
- ↑ Проф. О. Синявський (див. Порадник, ст. 111], признаючи, що „такий орудний одмінок в українській народній мові зовсім не знаний, що він є чужомовний елемент“, мириться з існуванням його в мові, вважаючи, що він збагачує мову новим способом вислову. Та я міркую, що це тільки зовсім зайвий варваризм, який, як, зрештою, всі варваризми, що правда, збагачують мову, але й здорово її засмічують.
