Таксамо дуже неприємно вражає московське „является“, — не у звичайному розумінні, що, мовляв, чогось не було, а воно нараз із'явилось, а в тому розумінні, що хтось або щось виступає в якійсь ролі (нім. als), коли то наша мова вживає присудкового ім'я в оруднику зі сполучкою „бути“. В тім то й річ, що сам орудник тоді вже вказує на ролю, подобу, форму — і в тому й ріжниться присудкове ім'я в називнику (щось постійне, певне) від присудкового ім'я в оруднику.[1] Слово „является“ підходить до такого розуміння й оддає в моск. мові ту ріжницю, але ж у такому значінні наша мова його не знає, й тим то й його вживати не слід. Замісць: „це товариство являється по продажу одним з найбільших підприємств“, у нас треба просто казати: це товариство є щодо продажу одним із найбільших підприємств, або, описово, приближно
- ↑ При тій нагоді треба б, із другого боку, звернути увагу, що наші письменники, оминаючи ніби-то московську конструкцію, вживають часто орудника у присудковому ім'ї й тоді, коли тим ім'ям є сам прикметник, чи дієприкметник. Коли ми кажемо про когось, який він, то вже тим указуємо на якусь постійну його прикмету, тим то прикметник у присудку повинен бути в називнику. А проте часто зустрінете в наших письменників у таких випадках орудник: їй не чужими є краса і мистецтво (для неї краса й мистецтво не чужі), йому не є можливим нове повітря (для нього не можливе нове повітря), суспільство не є українським (українське), ні одна точка програми не була виконаною (виконана — це ж автор говорить про щось певне; та ще краще: ні одної точки не виконано), договор мусить бути незалежним (незалежний) од умови (адже ж „мусить“), постать Костомарова є досить визначною (визначна), устрій товариства є таким (такий), загадка є складною, але цікавою (складна, але цікава), схема казки є давніщою (давніща), шляхи були неправими, невідповідними, щось було неясним у його, мистецтво повинно бути зрозумілим для загалу (цього домагається автор, чи герой — отже: зрозуміле), цісарство було міцним (міцне), цісарство фактично було самостійним (адже ж фактично, отже: самостійне), розрахунки реакції були короткозорими (короткозорі), кооперація буде міцною (міцна), творчість мисця буде протилежною індустріяльности (протилежна)… Що в теперішнім часі найкраще злучку пропускати, це видно вже з тих прикладів, що їх подано вгорі (див. про це ще уваги О. Курило, стор. 21). Те саме відноситься до дієслова „стати“; коли говоримо про щось певне, то прикметник у зложеному присудку повинен бути в називнику. Тим то речення: „обличчя містечкового комунізму стало ще більш характерним“ — не віддає того, що ми хочемо сказати про обличчя комунізму, як про щось, на наш погляд, певне, — даємо ж докази! — треба сказати: обличчя стало характеристичніще…
