зувані дігтем, для оборони перед комарями. Були се люди прості і напівдикі; На весну зйізджали ся цїлими гурмами для ловленя і вудженя риби, яку опісля розвозили до Чигирина, Черкасів, Переяслава і Київа. Їх ремесло було тяжке, але поплатне з причини величезної скількости риби, котра в лїтї ставала нераз нещастзм для сих околиць, бо здихаючи по ковбанях і так званих тихих кутах, заражувала воздух гнилию.
Від сих рибаків довід ав ся намісник, що всї Низовцї, що рівнож занимали ся ловлею риби, вже від кількох днїв опустили остров і удали ся на Низ, куди їх візвав кошовий отаман. А що ночи видно було з острова огнї, котрі палили на степу збігцї, що спішили на Сїч. Рибаки знали, що готовить ся виправа на Ляхів, і зівсїм з сим перед намісником не укривали ся. Отже пан Скшетуский знав, що єго посольтво може бути дїйсно спізненим, що може нїм він доїде на Сїч, то козацькі полки рушать за той час на північ; але єму сказано їхати, отже як добрий жовнїр не роздумував і постановив іти дальше, хочби в саму середину козацького табору.
На другий день рано пустили ся в дальшу дорогу. Поминули чудовий Таренський Ріг, Суху Гору і Кінський Остріг, славний зі своїх багон і множества гадюк, з причини яких не можливо там було мешкати. Се все, і дикість околицї, і прискорений біг води, вказувало на близкість порогів. Аж в кінци на овидї показала ся кодацька вежа. — Перша часть подорожи була скінчена.
Намісник однак не дістав ся сего вечора до замку, бо пан Гродзїцкий запровадив такий порядок, що коли перед заходом сонця відтрублено гасло, не пускано нїкого нї з замку нї до замку, і колиби навіть сам король приїхав, мусїв би ночувати в Слобідцї, що стояла під валами твердинї.
Так зробив і намісник. Не був се дуже вигідний нічлїг, бо слобідські хати, яких там було около шісдесять, були повилїплювані з глини і такі малі, що до декотрих треба було згинати ся впів, щоби війти до середини. А иньших не оплачувало ся будувати, бо підчас кождого татарського нападу гармати з твердині заміняли їх в румовища, щоби не давали напасникам захисту і безпечного приступу до окопів. Мешкали в сій Слобідцї люди "західні“, то є приблуди з Польші, Украіни, Криму і Волощини. Майжо кождий з них був иньшої віри, але нїхто про се не пи-
