Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/107

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 106 —

тав. Ґрунтів не обробляли задля небезпеки бід Орди, живили ся рибою і збіжем достарчуваним з України, пили горівку палену з проса, а займали ся ріжними ремеслами, задля котрих їх в замку цїнили.

Намісник майже не міг ока зажмурити через невиносимий запах кінських шкір, з яких в Слобідцї виправлювано ремінь. На другий день досьвіта, як лишень видзвонено і відіграно на трубах "вставати“, дав знати до замку, що прибув княжий посол і просить о принятє. Ґродзїцкий, в котрого памяти була єще сьвіжою недавна візита самого князя, вийшов особисто єму на стрічу. Був се пядесятьлїтний чоловік, одноокий, як Цикльоп, понурий, бо сидячи в пустини на кінци сьвіта і не стикаючи ся з людьми, здичів, а маючи в руках неограничену власть, набрав поваги і суворости. Крім того єго лице було опоганене віспою, а прикрашене лишень шрамами від шабель і татарських стріл, неначе білими плямами на темній скірі. Був се однак ширий жовнїр, чуйний як журавель, що безнастанно мав звернені очи в сторону Татар і Козаків. Пив лишень воду, спав тільки сїм годин на добу, часто зривав ся в ночи, щоби побачити, чи сторожа добре пильнує окопів і за найменьше недбальство карав жовнїрів смертию. Хоч сам був Украіньцем, проте дусив Козаків кілько міг і служив Річи-посполитій душею і тїлом.

— Так отже вашмосць на Сїч ідеш? — питав Скшетуского, впроваджуючи єго насамперед до замку і принявши гостинно.

— На Сїч. Які новини маєш звідтам вашмосць, мосцї команданте?

— Війна! Отаман кошовий стягає Козаків зі всїх лугів, річок і островів. З Украіни ідуть збігцї, котрим я перешкаджаю, скільки можу. Війска є там вже на трийцять тисяч, або і більше. Коли рушать на Ухраіну, коли ся з ними получать городові Козаки і чернь, буде їх сто тисяч.

— А Хмельницький?

— Сподївають ся єго з Криму кождого дня з Татарами. Може вже і є; сказавши правду, то вашмосць непотрібно їдеш на Сїч, бо незадовго ту їх ся дочекаєш, а що не минуть Кодака анї єго не лишать за собою, то певна річ.

— А оборониш ся вашмосць?

Ґродзїцкий подивив ся сумно на намісника і відповів твердо, спокійним голосом:

— А я ся не обороню...