шень, щоби сейчас їхали до Лубнів, хочби верхом, без жадних вюків. Се маєш гроші на дорогу; листи зараз напишу.
Ржендзян упав до ніг намісника.
— Пане мій, чи вже не маю тебе більше побачити?
— Як Бог дасть, як Бог дасть І — сказав підносячи єго намісник, але в Розлогах показуй веселе лице. Тепер іди спати.
Решта ночи зійшла Скшетускому на писаню листів і горячій молитві, по котрій зараз прилетів до него ангел спокою. Тимчасом ніч поблїдла, і досьвіт побілив вузькі віконця від сходу. Свитало — і поволи рожеві відблески закрали ся до кімнати. На вежи і на замку почали грати щоранне "вставай“. Незадовго потім пан Ґродзїдкий зявив ся в кімнаті.
— Мосцї наміснику, чайки готові.
— І я також готов — сказав спокійно Скшетуский.
Легкі чайки мкнули з водою як ластівки і несли молодого лицаря і єго долю. З причини зібраних від, пороги не представляли великого небезпеченьства. Минули Сурський поріг, минули Лоханний, щаслива филя перекинула їх через Воронову Запору, човна заскрипіли трохи на Княжім і Стрілецькім, але ся лишень поотирали, не розбили, аж вкінци здалека побачили піну і вири страшного Ненаситця. Ту вже треба було висїдати і тягнути човни сушею. Праця довга і тяжка, звичайно забирала цїлий день. На щастє, очевидно по давнїйших переправах, лежало на березї множество колод, котрі підкладано під човни, щоби їх лекше було по земли котити, в цілій околици і на степах не було видно живого духа, на ріцї анї одної чайки, бо вже иньші не могли плинути до Сїчи, крім тих, що їх пан Ґродзїцкий перепустив через Кодак, а пан Ґродзїцкий умисно відтяв Запороже від решти сьвіта. Тишину переривав отже лишень гук филь, розбиваних о скали Ненаситця. Через той час, коли люди котили човни, приглядав ся пан Скшетуский сему дивови природи. Страшний вид ударив єго очи. Через цілу широкість ріки бігло впоперек сїм скалистих гребель, що сторчіли над водою, чор-
