Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/114

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 113 —

знав від Ґродзїцкого, що там завсїгди стояла козацька залога про случай татарського нападу. Запустив ся навіть з кількома людьми досить далеко від берега на звіди, але не міг перейти цїлого острова, бо був більше як на милю довгий, а ніч була темна і не дуже погідна, отже вернув ся до чайок, які тимчасом повитягано на пісок і порозпалювано вогнї від комарів.

Більша часть ночи зійшла спокійно. Семени і провідники позасипляли при огнях — не спала лишень варта, а з нею і намісник, котрого від виїзду з Кодака мучила страшна безсонниця. Чув також, що має горячку. Хвилями здавало ся єму, що чує з глубини острова зближаючі ся кроки, то знов якісь дивні відголоси, подібні до далекого блеяня кіз. Але думав, що єго слух милить.

Нагло, коли вже мало свитати, станула перед ним якась темна пост ать.

Був се челядник від варти.

— Пане, ідуть! — сказав спішно.

— Хто такий?

— Певно Низовцї; іде їх зі сорок.

— Добре. Се небогато. Побуди людий. Попідпалювати огнї!

Семени сеМж позривали ся на ноги. Попідкидані огні бухнули в гору ясною поломінию, що осьвітила чайки і горстку жовнїрів намісника. Другі вартівники позбігали ся рівнож зі всїх сторін.

Тимчасом можна вже було виразно розріжнити неправильні кроки громади людий; кроки сї задержали ся в певній віддали; натомість якийсь голос запитав грізно:

— А хто там на берегу?

— А ви хто? — спитав вахмістр.

— Відповідай, вражий сину, а нї, то з самопалу запитаю!

— Єго високість пан посол від Ясно Вельможного Князя Яреми Вишневецького до пана отамана кошового — виголосив голосно вахмістр.

Голоси в громаді помовкли, очевидно тревала там коротка нарада.

— А ходи лиш сам сюди! — закликав вахмістр — не бій ся. Послів не бють, але і посли не бють!

Знов відозвали ся кроки і по хвили кількадесять постатий виринуло з тїни. По їх цері, по низькім зростї і кожухах повивертаних вовною