Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/115

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 114 —

до гори, пізнав намісник від першого погляду, що се були по більшій части Татари. Козаків було лишень кільканайцять. Через голову пана Скшетуского перелетїла як блискавка думка, що коли вже Татари є на Хортици, то Хмельницький мусїв вже вернути з Криму.

На чолї сеї громади стояв старий Запорожець великанського росту з завзятим, суворим обличем. Він зближивши ся до огню спитав:

А котрий ту посол?

— Я — відповів гордо пан Скшетуский.

— Ти?

— А чиж я тобі брат, що менї "ти“ говориш?

— Знай, грубіянине, політику — підхопив вахмістр: — говорить ся: Ясно вельможний пан посол!

— На погибельже вам, чортові сини! щоб вас серпягова смерть! ясно вельможні пани! А пощо ви до отамана?

— Не твоя річ! знай тілько, що твоя шия в тім, щоби я як найскорше дістав ся до отамана.

В тій хвили висунув ся другий Запорожець з громади.

— Ми ту з волї отамана — сказав, — пильнуємо, щоби ся нїхто від Ляхів не зближав, а хто ся зближає, маємо вязяти і доставляти, що і зробимо.

— Хто добровільно їде того не будеш вязати.

— Буду, бо такий наказ.

Втім старий великая перервав:

— Заведем посла, але за бороду — ось так!

Сказавши се, сягнув рукою до бороди намісника.

Але в тій хвилї зойкнув і, якби ражений громом, звалив ся на землю.

Намісник розтріскав аму чеканом голову.

— Бий! ріж! — роздали ся обурені голоси в громадї.

Княжі Семени кинули ся на ратунок свого вожда, гукнули самопали, крики: ріж! бий! злили ся з брескотом желїза. Счинила ся безладна битва. Подоптані в замішаню огнї погасли і темрява покрила борючих ся. Незабаром одні і другі збили ся так, що бракувало місця до розмаху, і ножі, кулаки і зуби заступили шаблї.

Нагло з глубини острова відізвали ся численні нові накликуваня і крики; напасникам надходила поміч.

Єще хвиля, і булаби прийшла за пізно, бо карні семени брали вже