Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/116

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 115 —

гору над товпою.

— До човнів! — крикнув гремучим голосом намісник.

Жовнїри виконали розказ в однім моментї.

На нещастє чайки були занадто сильно повтягувані на пісок, і не давали ся тепер поспихати на воду.

Тимчасом ворог кинув ся з завзятостию до берега.

— Стріляй! — скомандував пан Скшетуский.

Сальва з мушкетів сейчас здержала атакуючих, що змішали ся в неладії зіставляючи кільканайцять тіл розтязгнених на піску; декотрі з тих тїл кидали ся конвульсийно, так як риби витягнені з води і покидані на берегу.

Рівночасно перевізники, при помочи кільканайцяти семенів, позапирали весла об землю і добували останків сил, щоби поспихати судна на воду, — однак даремно.

Неприятель розпочав атак з далека. Плюскіт куль по водї змішав ся зі свистом стріл і зойками ранених.

Татари, аллахуючи щораз завзятїйше, заохочували ся взаімно: відповідали їм оклики Козаків: "бий! ріж!“ і спокійний голос пана Скшетуского, повторяючий щораз частїйше команду:

— Стріляй!

Перші ранішні відблески осьвітили блїдим сьвітлом битву. Від сторони суші було видно козацьку і татарську товпу, одних з лицями коло кольб піщелїв, других поперегинаних в зад і натягаючих тятиви луків — від сторони води димлючі ся чайки блискаючі безнастанно сальвами вистрілів. В середині лежали тїла, вже споійні, попротягані на піску.

В однім з човнів стояв пан Скшетуский, висший над других, гордий, спокійний, з поручниківським буздиґаном в руках і з відкритою головою, бо єму татарска стріла зірвала шапку.

Вахмістр зближив ся до него і шепнув:

— Пане, не витримазмо — завелика купа!

Але намісникови розходило ся вже лишень о се, щоби своє посольство припечатувати кровію, не допустити до зганьбленя гідности, і згинути зі славою. Длятого отже, підчас коли семени поробили собі з мішків з поживою щось в родї заслон з за котрих стріляли на ворога, він стояв видний і виставлений на пальбу.