Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/117

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 116 —

— Добре! — сказав, — вигинемо до остатного.

— Вигинемо, батьку, — закричали семени.

Чайки знов задимили ся. З глубини острова почали напливати нові гурми, узброєні в списи і коси. Атакуючі розділили ся на два відділи. Оден підтримував пальбу, другий, зложений з більше як дванайцяти Козаків і Татарів, ждав лишень відповідної хвилї до ручного атаку. Рівночасно з шуварів острова висунуло ся чотири човна, що мали ударити на намісника з заду і з обох боків.

Розвидїло ся вже до чиста. Лишень дими порозтягали ся довгими смугами в тихім воздусі і пересланяли побоєвище.

Намісник сказав звернути ся двайцяти семенам до атакуючих човнів, що гнані веслами, летїли зі скоростию птахів по тихій річній водї. Через се пальба, направлена проти Татарів і Козаків ідучих з острова, значно ослабла.

На тоє они здає ся чекали.

Вахмістр знов зближив ся до намісника.

— Пане! Татари беруть ножі в зуби; зараз кинуть ся на нас.

І справдї близко триста ординців з ножами в зубах, готовило ся до атаку. З ними було кільканайцять Запорожцїв узброєних в коси.

Атак мав ся розпочати зі всїх сторін, бо атакуючі човни приплили вже на віддаль стрілу. Іх боки задимили ся. Кулі почали сипати ся градом на людий намісника. Обі чайки нановнили ся зойками. По кільканайцяти мінутах половина семенів полягла, решта боронили ся аще з розпукою. Іх лиця почорніли від диму, руки опадали, зір мутив ся, кров заливала очи, рури мушкетів почали парити долоні. Більша часть була ранених.

В тій хвилї страшний вереск роздав ся в воздусї. Се ординці рушили до атаку.

Дими, розігнані рухом маси тїл, розійшли ся нагло і відслонили очам дві чайки намісника, покриті чорною товпою Татарів, неначе два кіьнські трупи роздирані стадом вовків. Товпа перла, мішала ся, верещала, здавало ся, що бє ся сама з собою і гине. Кільканайцять семенів боронило ся єще, а під щоглою стояв пан Скшетуский, з закровавленим лицем, зі стрілою вбитою в ліве рамя аж по копець і боронив ся зі стеклостию. Єго стать видавала ся велитенською серед окружаючої єго товпи, шабля мигала як блискавка. Ударам відповідали зой-