Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/118

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана
— 117 —

ки і витє. Вахмістр з другим семеном пильнували єму обох боків і товпа хвилями цофала ся перед сею трійкою, але перта з заду, ішла знов вперед і гинула під ударами шабель.

— Живих брати до отамана — верещали голоси, з товпи. — Піддай ся!

Але пан Скшетуский піддавав ся вже лишень одному Богови, бо отсе поблїд нагло, захитав ся і звалив ся на дно чайки.

— Пращай, батьку! — заревів з розпуки вахмістр.

Але по хвили упав також. Рухлива маса напасників дочиста покрила чайки.

XI.

В хаті війскового кантарія[1], на передмістю Гассан Баша, на Сїчи, сидїло при столї двох Запорожцїв, покріпляючи ся варінкою з проса, котру черпали раз враз з деревляної дїжки, то стояла на столї. Оден старий, вже майже згрибоватїлий, був се сам кантарій, Пилип Захар, другий Антін Татарчук, отаман чигиринського куріня, сороклїтній чоловік, високий, сильний, з завзятим виразом лиця, і косими татарськими очима. Оба говорили з собою зтиха, якби зі страху, щоби їх хто не підслухав.

— Отже се сегодня? — спитав кантарій.

— От може і зараз — відповів Татарчук. — Ждуть лишень на кошового і Тугай-бея, що з самим Хмелем поїхав на Базавлук, де стоїть орда. Товариство зібрало ся вже на майданї, а курінні отамани єще перед вечором зберуть ся на раду. Нїм ніч настане, буде все відомо.

— Гм! може бути зле. — муркнув старий Пилип Захар.

— Слухай, кантарію, а ти видїв, що було письмо і до мене?

— А вжеж, щом видїв, бом сам відносив листи до кошового, а яж письменний чоловік. Знайшли коло Ляха три письма; одно до самого кошового, друге до тебе, трете до молодого Барабаша. Вже всї на

  1. війсковий урядник на Запорожу, що мав надзір над мірами і вагами в крамницях, що находили ся на Сїчовім Базари.