Сторінка:Сінкевич Г. Огнем і мечем т. 1.djvu/20

Матеріал з Вікіджерел
Перейти до навігації Перейти до пошуку
Ця сторінка вичитана


 — чоловік мусїв бути дуже живий і скорий до гнїву.

 — Чолем вашмосцям! — повторив голоснїйше і острійше, коли нїхто не відповідав.

 — Чолем, чолем! — відізвало ся кілька голосів.

Був то Чаплїньский, підстароста чигиринський, повірений слуга молодого хорунжого, пана Конєцпольского.

В Чигиринї не люблено єго, бо був великим завадиякою, тягав ся по судах, але що мав за собою плечі, то не один мусів з ним полїтикувати.

Одного Зацьвілїховського поважав, як всї иньші, задля єго поваги, чесноти і хоробрости. Тож побачивши єго, приближив ся до него, і склонивши ся досить гордо Скшетускому, сїв коло них зі своєю лямпкою меду.

 — Мосцї старосто — спитав Зацьвілїховський, — чи знаєш, що ся діє з Хмельницьким?

 — Висить моєцї хорунжий, як я Чаплїньский, так він висить, а як єще дотепер не висить, то буде висїти. Тепер коли є гетьманські листи, нехай я єго лиш дістану в свої руки!

То кажучи, вдарив кулаком в стіл, що аж напій порозливав ся зі шклянок.

 — Нерозливай вацьпан вина! — Сказав пан Скшетуский.

Зацьвілїховський перервав:

 — А чи єго вашмосць дістанеш? Прецїнь утїк, і нїхто не знає, де він є?

 — Ніхто не знає? Я знаю. — Як єм Чаплїньский. Пане хорунжий, знаєш Федька. Отжеж той Федько єму служить але і менї. Буде він Юдою для Хмеля... Богато говорити. Вдав ся Федько в приязнь з молодцями Хмельницького. Спритний хлоп. Знає о кождім кроцї. Обовязав ся менї доставити єго живого чи мертвого і виїхав в степ якраз перед Хмельницьким, знаючи, де єго має чекати. А чортів син проклятий.

То говорячи, знов вдарив в стіл.

 — Не розливай вацьпан вина! — повторив з притиском пан Скшетуский, що від першого погляду почув якусь нехіть до сего підстарости.

Шляхтич почервонів як бурак; блиснув своїми вибалушеними очима, думаючи, що се зачіпка, і глянув визиваючо на Скшетус-